Сповідь)

У невеличкому містечку Залісці-Тихі, де навіть голуби не поспішають літати, бо нікуди, служив собі отець Онуфрій — священник поважний,, але, як то кажуть, з живим серцем і ще живішими емоціями.

Одного літнього дня до церкви завітав дільничний поліцейський Петро, який зайшов у справах — розпитати, чи не бачив батюшка зниклого козла з подвір’я пані Соломії. Але застав отця Онуфрія в стані рідкісної тривоги.

— Петре, рятуй, — мовив отець, — мушу бігти. Серце моє не до справ духовних, а до мирських!
— Що сталося?
— Побачення в мене! З Параскою з бухгалтерії! Упав я, як Давид у гріх, тільки без Вірсавії — в мене все офіційно! Підміниш мене на пів годинки? Тільки сповідальню на замок не закривай — може, хтось прийде, а Бог у графіку не стоїть!

Поліцейський, трохи збентежений, але з добрим серцем (і трохи з цікавості), погодився. Сів у сповідальню, одягнув на голову каптур і чекає.

За хвилину заходить чоловік. Голос глухий, приглушений:

— Отче, грішив я тяжко...
— Кажіть, сину мій... тобто громадянине... тобто... продовжуйте.

— По-перше, вкрав я велосипед у кума. Але поставив нові шини — краще стало!
— Зрозуміло... шини — це добре. Але крадіжка — це... не дуже.
— Потім ще... підпалив комору тещі. Але то випадково — хотів лише налякати, щоб не приїжджала!
— Так... цікава мотивація, але знову ж таки — незаконно.

— А ще... продав ліве сало як органічне! І збрехав в анкеті, що знаю англійську.
— Це вже майже тероризм, — прошепотів Петро, витираючи піт. — І що ж ви хочете — покуту, чи самі здаєтесь?

— Покаяння, отче... серйозно! Мене совість гризе, я вже двічі не спав!
— Тоді так, — сказав Петро, згадавши інструкцію з внутрішньої служби. — Спочатку: повертаєте велосипед. Потім — будуєте тещі нову комору, бажано з охороною. А далі — вивчаєте англійську та платите податки із сала!

— Оце так покута… А ви впевнені, що так написано в Євангелії?
— А ви впевнені, що воно не написано? — відповів Петро, ледь не засміявшись.

Раптом прочинились двері — вернувся отець Онуфрій, з блискучими очима та серцем, переповненим… любові.

— Петре, дякую! Вона сказала: «Так!» Я її проводив до автобусної зупинки і... Стоп... А ти що тут робиш?
— Ну як же — сповідаю!
— Та ти ж не священник!
— Але я старався з душею!

Тим часом чоловік у сповідальні виліз із кабінки, подивився на обох — одного з хрестом, другого з пістолетом.

— А можна я просто піду? Бо щось мені здається, що тут чи рай, чи тюрма — обидва варіанти не надто привабливі...