Глава 6

Епілог.

Від себе, мої любі, хочу сказати: — в житті немає нічого неможливого. Ставте цілі та ідіть до них. І хай вам поки здається те чи інше, чимось з розділу фантастики, не зупиняйтеся.

Отримуйте насолоду від того, що ви робите, бо це найголовніше. Вчіться, помиляйтеся, спотикайтеся, тільки не зупиняйтеся. Бо кожен рух, — це дія, і якщо навіть вона не веде нас вперед, — то обов’язково стає для нас уроком.

Пам’ятайте! — Немає того, щоб нам не підкорилося. Всі бар’єри та перепони — вони в нашій голові. Все в наших руках, і наш успіх чи невдачі, залежать лише від нас.

Ніхто не сказав, що те чи інше вдасться легко. Буде важко, складно. Часом буде бісити те, що не вдається, але це не привід зупинятися. Це стимул рухатися вперед. Особисто мене мої невдачі дратують, і мотивують водночас.

Як це в мене не виходить?!! В інших же виходить. Значить вийде й у мене.

Інколи міняю тактику та підхід до тієї чи іншої задачі. І знову наполегливо рухаюся вперед.

Гадаєте у мене все виходить? А от і ні. Зефірні квіти у мене не виходять. Ну ніяк не виходять. Скільки продуктів перевела, а часу потратила..? Про нерви мовчу. Поки витримую паузу, але я знаю, що не зупинюся, бо це буду не я, якщо ця ціль буде не досягнута. Бо ж я дуже хочу, аби в мене вийшли такі красиві зефірні півонії, як у дівчат...

Тож, мої кохані, ніколи не опускайте руки, якби важко не було. Бо якби мені у мої чотирнадцять сказали, що колись мої книги читатимуть, я б не повірила...

Не зважайте на перешкоди. Бо крок за кроком рухаючись вперед, ви підкорите будь-яку вершину, було б бажання. Ніколи не здавайтеся, та не втрачайте віри в себе, бо як хтось сказав з великих, — навіть після найтемнішої ночі, настає світанок.