Історія шістнадцята

Якось зловив себе на думці, що мені дуже сильно подобаються дівчатка-підлітки. Я прямо не можу спати ночами, бо мрію про ось таку Набоківську Лоліту поруч. На дружину майже не дивлюся, бо її немолоде тіло мене більше не приваблює, а ось онука нашої поштарки  Ліка змушує не тільки настрій підніматися, а ще декого. Думаю ви зрозуміли про кого я. Та упустимо зайву деталізацію. 
Постійно себе намагаюся переконати, що це абсолютно нормально бажати жінку. Такі напади звіриного бажання є у кожного чоловіка. Так, але не кожен  задивляється на недозрілих дівчаток, які в дочки, а то й в онуки годяться, якщо діти рано потомство завели. Мені здається я починаю божеволіти. Заліз в Інтернет на форумах поради попросити. То обізвали збоченцем. І це мені писали кваліфіковані психологині, які не один рік вбили на навчання в університеті. Вже й зовсім зневірився. Знаю лише одне, що моя хвороба називається ефобофілія. Хто мені діагноз ставив? З чого взяв, що хворий? А хіба це нормально хотіти сексу з неповнолітніми?! Мало того мені ще й з хлопчиками хочеться спробувати. Це вже точно психічне відхилення, бо бути бісексуалом, то півбіди. Справжня біда це коли ти усвідомлюєш, що перед тобою по суті доросла дитина, а нічого з бажаннями зробити не можеш. Не вдається їх приборкати. Не вдається викинути з голові ті непристойні картинки. От чим тут зарадити? Піти до психіатра якось соромно, бо я людина сільська, не хочу, щоб про мене погана слава ходила. Точно дурний! Як можна думати про якусь там репутацію, коли  з головою не дружиш. Мабуть, дурка, то якраз моє місце, бо страшно, що думки переростуть в дії. Але я не злочинець! Просто сексуально стурбована особа. Якщо не істота! Бо точно не людина. Вже заплутався хто я такий. Знаю тільки, що хворий на голову. Причому на всю.