Історія п'ятнадцята

Якось раніше не зважала на слова бабці, що заміж треба з розумом виходити. Думала, що та стара про життя знає. Сама вийшла в 16 років за діда горданського, бо дітися було нікуди бідній сироті. Але зараз не ті часи. Інші принципи, інший менталітет й зовсім інший підхід до одруження. Більш виваженіший чи що! Але рішення про своє заміжжя я прийняла спонтанно. Мій розум тоді мирно спочивав у дупі й ніхто його назад до голови не вигнав. А треба було дати добрячої прочуханки,то може б тепер матері не нила, що обранець мій м'яко кажучи мамій, бо вічно тільки чути від нього мама це сказала, мама то сказала. Якось не витримала й випалила прямо в очі, що жив би тоді з мамою навіщо ж ти, хлопче, оженився?! А він мені без докорів сумління відповів, що оженився для того щоб спати на законних правах. Тут я й прозріла. Неначе відро холодної води на голову вилили. Тобто, я потрібна лише для сексу, бо цього він від матері взяти не може. А я ще наївна думала, що скромним хлопцям секс не важливий. Бо з виду таким сором'язливим здавався. Мабуть, немає нормальних хлопців. Одні мамії, інші-бабії. Але тут згадую слова бабусі, сказані мені перед смертю, що виходити заміж аби хоч якийсь був, то діло не хитре. А ви спробуйте вийти так, щоб в тому заміжжі не пропасти. Тут вже розум треба мати,а ще трохи щастя в придачу. От тільки шкода, що в мене ні того, ні іншого не було, коли отако вискочила  здуру за першого ліпшого аби подруг позлити, щоб заздрили, що перша заміж йду, а вони в дівках сидять. Допишалася як-то кажуть. Тепер подруги в Італію за лахами літають , а я слухаю зранку до вечора, що це не так і те не так і що мама його попереджала, що з мене дружина нікудишня буде, бо свекрусі не годить як лихій болячці. І тільки зараз в свої 30 з хвостиком я дійсно розумію, що заміжжя - не напасть аби за ним не пропасти!