Історія тринадцята

Ми батьки завжди знаємо як буде краще для наших дітей? Я була впевнена, що роблю все правильно, що моє материнське чуття не підводить, що моя сліпа любов до сина це найвища ступінь того Божого начала, яке було закладено у мені ще до настання вагітності. Сама думка про материнство гріла не лише душу й серце, а й самолюбство, адже бути хорошою матір'ю рівносильно тому що бути янголом. Тобто мене можна сміливо назвати земним посланцем Божим який двічі дав життя новим людям. Так я себе сама возвеличила, думала, що може керувати життями своїх дітей і ненароджених онуків, які залишилися лише примарною мрією, тому що їх бабуся втратила зі здоровим глуздом ще й совість. Ту прокляту совість без якої багато хто обходиться, прекрасно живе, не мучиться від докорів сумління. А я й не сильно мучилася відверто кажучи. Після того як відвела дівчину сина на аборт зайшла по дорозі в магазин купила торт й шампанське. Багато хто подумає, яка дурепа. Але я раділа. Моя душа бажала свята, бо не буде цієї дитини, яка мого синочка по руках і ногах зв'язала б з цією малолітньою селючкою, яка вчиться в занюханому училищі на кухаря-кондитера, бо в її батьків не було грошей, щоб дати доньці достойну освіту. І от нащо таким плодитися думала тоді я. Та пройшов час. Син оженився на гідній нашого кола дівчині, а дітей досі немає. Мабуть, Бог подумав, що навіщо таким плодитися?! Свої гріхи я вже не виправлю. Загублену душу не поверну, але життя мені такого ляпаса дало, що тепер я добре думатиму перш ніж робити! Правду кажуть сім раз відміряй-один раз відріж!