Історія одинадцята

На жаль, ми проживаємо життя лише один раз, а той, хто вірить у всяку маячню про переродження душ, про реінкарнацію і перенесення їх в тіло собаки —  просто несповна розуму. Але на фоні цих фантазерів я ще та реалістка, причому жорстока, часом невблаганна, яка твердо для себе вирішила брати від життя по максимуму. Звичайно, я не про той максимум, який включає в себе алкоголь, наркотики і нерозбірливі статеві зв'язки. Але повірте, поніжитися в обіймах чергового мускулистого красунчика — це ще та втіха, задоволення не тільки для тіла, а й для душі. Проте дуже часто за таку швидкоминучу втіху треба платити або готуватися до близькості заздалегідь, а не піддатися ейфорії, а потім ховати від мами пузо, яке кожного місяця росте, як на дріжджах. І це ще далеко не весь список неприємностей, яких варто очікувати від небажаної вагітності. Я терпіти ці "незручності" зовсім не готова. Тому потайки від мами, — підговорила старшу сестру найкращої подружки, —  щоб допомогла мені з абортом.

В той день в мене не було ніяких істерик. Не прагнула я одуматися, не бажала мріяти про те, на кого буде схожа ця дитина, не думала про її перші кроки, про те, як вперше  почую слово мама, як поведу за руку до школи і по душам буду розмовляти, коли та стане підлітком. Натомість в голові порожнеча. В душі ніякого жалю. На серці легкість, що скоро від проблеми і сліду не залишиться. На те, що це перша вагітність і ризики є завжди вирішила не зважати. Навіщо думати про наслідки зараз, якщо вони наздоженуть потім? І не треба тут мене засуджувати, що, мовляв, нерозумна дівка, що діти — квіти життя. Діти — може і квіти, але на могилі батьків, бо саме ці спиногризи й вгроблюють тих, хто заради них пожертвував життям, свободою, собою врешті-решт. Та я не готова жертвувати нічим, не готова ставити на собі хрест задля невдячного материнства, обпльованої кашею хати, купи смердючих підгузників й назойливого плачу цього безпорадного живого створіння.

Правда в тому, що я закінчена егоїстка, яка не приховує, що хоче жити для себе, ні в чому собі не відмовляючи, бо життя в нас одне, і я така одна на світі. До речі, дітей в мене після зробленого аборту може і не бути. Лікарі попередили про це, але я радше зраділа, ніж засмутилася. Як то кажуть, немає дітей, немає проблем. Люди покрутять пальцем біля виска, похитають головою, поспівчувають, бо ж явно не в собі, якесь навіжене і Божої кари не боїться. Може і боюсь, але доки вона на мене не зійшла, то радітиму безтурботності й водночас безнадійності свого життя! Точно навіжена? Думаю про безнадійність, бо в років так сорок захочу мати дитину, а не зможу, бо була дурепою! Без надії сподіваюсь, як писала Леся Українка. Надія вмирає останньою, та моя вже мертва, бо я місяць тому її вбила. А далі, може, буде, а може й ні...