Історія дев'ята

 Я закохалася, як дурна. Це якесь несамовите божевілля. Адже мій коханий, скажімо, на 20 років молодший. Але не треба судити всіх по собі, що мовляв стареньку на молодих потягнуло. В мене може, дійсно почуття до нього. І річ тут зовсім не в якості сексу. Точніше, не тільки в цьому справа. До Олександра я душею прикипіла. Молодий, симпатичний, підтягнутий, а ще неабияк розумний. Любить грати в шахи і зовсім не на роздягання, як багато хто подумає. Та в нього до тебе лише грошовий інтерес,  —  заявляють всі подруги хором. Ну не спортивний же, Тому що ягідка вже далеко не першої свіжості. От чому думають, що після сорока життя вже закінчилося. Воно тільки починається. Щоправда, нове, без прикрас, доросле, трохи відверте і звичайно ж, усвідомлене на всі сто відсотків. Хоча справжнє усвідомлення й переосмислення мого роману чекало мене попереду. 

Моя донька почала зустрічатися з хлопцем. І так склалося, що доньчиним коханим виявився мій Саша. Серце на шматки рвалося. Хотілося нестримно кричати від болю і картати себе за свою тупість. А подруги мене попереджали, що не все так просто, що розплата чекатиме мене в кінці, що за своє так зване кохання я буду змушена заплатити високу ціну. І я її заплатила. Втратила доньку. Вона покінчила життя самогубством, коли дізналася про наш з Сашею зв'язок. Сказала, що її майбутній дитині не потрібен такий батько і тим більше така ласа до молодого тіла бабуся. Звичайно, я погоджуюся з кожним її словом. сказаним мені напередодні суїциду.

То було прощання, трохи зневажливе, трохи агресивне, але не награне. Вона дійсно пішла і вже не повернеться. І тільки новесенька ванна, куплена мною напередодні цього всього жахіття, нагадуватиме мені, що тут помирала моя донечка. Помирала на самоті, ріжучи собі вени так майстерно, наче робила це не вперше. А може і не вперше? Тільки зараз про це задумуюсь! Я жила поруч з нею, не помічаючи її проблем перемін настрою того болю в очах, який жорстоко обпікав зсередини. Та вона мовчала. Була терплячою. Чекала, що зверну на неї увагу, але я була занадто зайнята собою своїм новим захопленням, бо то зовсім не коханням виявилося, а всього лише грою, хто кого і скільки разів.

Чи боляче мені тепер знати, що моя надмірна хтивість відібрала життя найдорожчої для мене людини, що через мене постраждало невинне дитя, яке згорьована і почорніла від болю мати прирекла на смерть через мої вчинки. Так боляче. Болить не перестає ні на секунду, пульсує у скронях, душить в грудях б'є неначе током по ногах. Проте я повинна жити тому, що не маю права померти. Моя місія тепер заключається у вічних земних муках, душевних скитаннях, у спокуті своїх гріхів, у викоріненні свого гріховного характеру та збереженні у собі людського, того духовного, чого часом бракує як приміром деяким мізків. Поки, що відповіді не знайдені, шляхи не пройдені, гріхи не замолені. Я в процесі!