Історія п'ята

Багато, хто думає, що низько падають лише повії, лише жінки без майбутнього, але зі злободенним минулим і брудним теперішнім. Однак я не зовсім повія, хоча мене з ними часто плутають, бо недалеко втекла. Така ж вульгарна і ненаситна до чужих грошей дівуля. Але що поробиш, не я така, а світ такий. Звичайно, виправдання таке собі, проте воно неабияк лоскоче нерви тим чиї роти, немов помийна яма. Тому, шановні, двічі, подумайте, перш ніж зневажати, засуджувати і пожирати презирливим поглядом ту, яка просто вимушена так жити. Вимушена жити заради малолітньої доньки, яку " любий " татусь залишив без нічого, бо нове кохання до шістнадцятирічного стерва наголо мізки прожерло.

І нехай кажуть, що це я винна, не догледіла за чоловіком, не була достатньою люблячою дружиною, от і благовірний скочив у гречку. Але скільки не доводь, що все було в стосунках добре, чи так здавалося, все одно завжди буде винна жінка. Завжди повинна бути винна жінка, бо не хоче підлаштовуватися під когось, не хоче терпіти в своєму житті абьюзера, такого собі морального виродка з обличчям Аполлона, який дарма не гаяв часу, протираючи штани біля барної стійки у затхлому стриптиз-клубі, який для мене тепер став другим домом. Тут я почуваюся своєю, якоюсь рідною, чи що однієї з тих невибагливих дівчаток, які щодень "трудяться" крутячи задом біля рури, бо життя невблаганно поставило у позу, навісило ярликів з цінниками, які кожен охочий може зірвати опівночі під час приват-танцю. Як це огидно і низько для жінки? Де твоя гідність, де твоя совість, врешті-решт? Отакі питання скоріше за все будуть задавати дружини цих невгамовних збоченців, чиї дияволині очі проникають в саму душу, оголяючи її, бо з покритого краплями поту тіла вже знімати нічого. Чи — відчувала я, сором стоячи голяка перед цими альфа-самцями? 

Чи було мені бридко брати участь у цих брудних ігрищах? Знаєте, моя відповідь, мабуть, нікого не здивує, коли скажу, що на перших порах було ніякого, соромно, огидно від себе самої. Хотілося годинами не вилазити з ванни, щоб стерти з себе цей дешевий сороміцький запах чужих рук, присмак солоних губ і синці, які в знак подяки залишали любителі "моєї творчості". І хоча часом було невимовно боляче, але я навчилася терпіти, щоб донька мала, що їсти, де спати й жила, як нормальна дитина, якщо не в любові, то хоча би в достатку.

Скажете, що я погана мати, що безсоромна. Проте я без вас це все знаю. Живу, як можу! Вам бажаю жити краще, жити, слідкуючи дурнуватим правилам моральності, порядності, чистоплотності й великої егоїстичної любові до всього ідеального. Мене ж залиште в спокої, залиште сам на сам, з внутрішньою гидезною сутністю та зламаною психікою, яка не піддається лікуванню транквілізаторами чи всякими новомодними штучками типу гіпнозу, який вам люб'язно запропонує психотерапевт найкращої подружки, бо його вже задовбала ваша резистентність до медикаментозної терапії. Чи потрібне таке життя? Комусь, може, й не треба, але я обіцяла доньці, що вона житиме краще за мене, тому буду битися до останнього, йти по головах до останнього, бо я, мати, не хороша і не погана, а така, як є!