Історія четверта

Ти за ним в безодню. Поринаєш з головою в одвічне болото своєї дурості. Вже задихаєшся від оточуючого тебе бруду. Стала жертвою власної совісті, бо занадто її слухала. А де була твоя гордість в цей проклятий момент, коли ти щиро відповіла згодою на його прохання жити разом, типу в цивільному шлюбі, чи як там це називається? Як би сказала твоя покійна бабця Марія, просто ділиш з ним ліжко, будучи ніким, переш смердючі шкарпетки, прасуєш сорочки і готуєш жерти. І чого ти від цих відносин чекаєш, дурепо?! Думаєш, поживете ще два рочки, так, а потім весільна сукня, білий лімузин і кохання до скону? Наївна! Скоріше за все вже з пузом виходитимеш вимушено заміж.  В сукню двоюрідна сестра силою запихатиме, на туфлі дивитимешся з огидою, бо хоч і гарні, але незручні. Та й нудить від усього. Токсикоз все-таки. 

Ось така "казка" тебе чекає. Тому що не такі люди, як ось цей твій Віталик, одружуються за власним бажанням.Лише з примусу. І то тому, що залетіла дівка, а батьки страшно онуків хочуть. Можеш зараз казати, що ні такого не буде, ми обережні.  Але голова вже забита тим, на які кошти ростити цю не заплановану дитину. Казати, що небажана якось язик не повертається. Адже хоч і слабенький, але інстинкт до материнства десь там глибоко в душі жевріє. Просто неготова, скажеш ти зопалу! Не те, щоб зовсім не хочеш, але занадто нестабільна. Ні морально, ні фінансово, а твоєму недочоловікові якось все одно. Він валяється на дивані в дірявих шкарпетках, гладить свій пивний животик і регоче над рекламою тампонів. Такий собі батько з нього! 

Де була твоя голова і де були твої очі, коли закохалася в ось це створіння, яке живе аби день до вечора. Але тепер пізно бігти до мами під спідницю, бо просила тебе, як дитину не псувати життя цими стосунками. а ти кричала і плакала, що вмираєш від кохання. Тепер гори заживо, дівчинко, бо всі наступні дев'ять місяців щодня вмиратимеш потроху. А після народження сина скоріше за все кинешся з вікна, бо життя, бачте, несправедливе, і ти не знаєш, що далі робити. Непотрібне тобі буде те "кохання", непотрібне те омріяне заміжжя. І це життя також непотрібне. Однак, вмерти спокійно не дадуть, бо ти тепер мама, хоч і непутяща, але яка вже є. Живи заради сина і виховай його справжнім чоловіком, а не копією горе-татуся, у якого вистачило сил тільки зробити ляльку. Життя—  бентежне, дівчинко, Але якщо пройдеш ці дев'ять кіл пекла, то станеш сильніше. Пам'ятай тепер ти, мама! Собі вже не належиш. Хоч не хоч, але просто живи. Мар'яно!