Спостерігай за моїм крахом

Джейме пив вино, сидячи біля каміна. Пив у безрадній самоті, розглядаючи, як язики полум'я яро облизували поліно, повільно перетворюючи на попіл. З того часу, як Червоний замок залишився лише руїнами, минуло кілька тижнів, а Ланністер так і не змирився з усім, що сталося. Він любив Червоний замок змалку, до кожної його червоної цегли. Він знав усі ходи та виходи з нього, пам'ятав місця, в яких можна було причаїтися їм двом із Серсеєю і насолоджуватися пестощами один одного. Він ніколи не мав надій на Залізний трон і, варто було комусь натякнути на це, відмахувався, ніби від чогось брудного. Але він шанував септу та тронну залу, крипту та внутрішній двір, бо це завжди був його дім.

У стінах старого замку на Утьосі Кастерлі він почувався чужинцем, бранцем. Особливо в цей день, коли над їхніми головами вирував вітер напередодні шторму. Він знав цей замок не гірше за Червоний, але не так любив. Там кожен куточок зберігав спогади його дитинства, юності, становлення лицарем, чоловіком... Цей у спогадах був тісно пов'язаний із правлінням батька. Не було жодної цінності у цих стінах, у яких він також частково провів молоді роки.

Ланністер підвівся з місця, тримаючи в робочій руці золотий кубок, і спрямував важкий погляд на темне, лихе море. До нього знову повернулася слава Царовбивці, та й до того ж тепер його називали вбивцею власної сестри. Він знав, що люди не зрозуміють, але йому було байдуже. З відходом із життя Серсеї частина його теж залишилася там, під купою червоного каміння. Мабуть, така вже його доля — позбавляти цей світ від божевільних королів та королев. Хай би тисячу разів дракон спопелив його тіло, та якби не Сноу, він би сам убив драконову королеву після всього, що вона скоїла.

Щоки Джейме горіли від холоду, на язику розкривався букет літнього вина. Десь у правому підребер'ї нила рана, яка нагадувала про те, що Еурон Грейджой хоч і був добрим бійцем, але не настільки, щоб вбити його. Львів вбити важко. Поранити можна, поранити так, щоб гоїлося довго і болісно, ​​але позбавити життя важче. Леви зі своєю жагою до життя і любов'ю до влади рватимуть пазурі, аби лише перемогти. Чи переміг Джейме? Можливо, але поки що він не знав, у чому саме. Програшів за його спиною було значно більше, ніж тріумфів.

Тому він остаточно перетворився на самотнього каліку з поганою славою, заточеного у величезному замку, де й доживатиме свої роки.

Вдалині з'явилися білі вітрила. Прапор розгледіти було неможливо, та вітер, що рвав парусину, віщував кораблю лихо. Втім, тільки дурень міг у такий шторм покинути Гавань. Джейме ковтнув кислого вина, скривився, й дивився на корабель, який підкидало на хвилях, ніби паперовий. Вітер доносив прохолодний морський бриз і крик переляканих чайок, чиї гнізда трималися на верхівках веж старого замку.

Корабель нахилило на бік до самих бурих вод і перекинуло кілем угору. Потім його жбурнуло на скелі під замком, і Джейме більше нічого не бачив. Та він знав: вітрила і канати корабля обплутають скелі павутинням, а уламки та вантаж розбитого судна винесе на найближчий берег. Так завжди буває, коли судна потрапляють у шторм біля їхніх берегів.

Хто б не перебував на борту, Ланністер не бажав йому смерті. Він наказав собі залишитися в замку, закрити віконниці й далі пити вино. Неприємне відчуття всередині заскреготіло, стискаючи сутність. Він встромив меч за пояс і спустився вниз, щоб глянути, що там. І раптом виявив: хтось залишився живим.

Джейме чинив опір до останнього, але кубок впав на стіл так недбало, що вино розлилося на підлогу. Дублет накинув на себе абияк, тасьми не слухалися, і він поспіхом накрив плечі плащем, ховаючи голову під каптур.

Дощ мригав, неприємно бив в обличчя, поки лицар гнав коня до пляжу, де вже чекали його люди.

Як він і думав, з першими хвилями на берег викинуло вантаж, тріски корабля та навіть людей. Джейме спішився і побрів по затоці до води. Він подивився на одного зі своїх лицарів, який намагався привести молодого хлопця до тями. Потім глянув на Ланністера і заперечливо похитав головою.

— Хей, допоможіть! — долинуло звідкись із води.

— Сір Джейме! — Лицар вказав рукою в бік океану, звідки повільно виповзала Тартська Діва. Брієнна несла на плечах тіло, і Джейме одразу впізнав у блідому, непритомному хлопці Подріка. Коли вони дісталися берега, Тарт знесилено впала на пісок під вагою обладунків. Джейме миттєво поспішив до неї.

Брієнна переводила подих і дивилася на важкі хмари, наче вперше. Сил зовсім не залишилося — витратила їх на порятунок Пода, запізно дізнавшись, що той зовсім не вмів плавати. Брієнна сама ледве трималася на воді, але бажання вижити взяло верх. Хвилі прибили до берега залишки корабля, вантаж та їх самих. У цьому їм, безперечно, пощастило.

— Леді Брієнна.

Вона не відразу збагнула, що на неї дивляться знайомі зелені очі. На обличчі Джейме, сповненому страху й утоми, Брієнна побачила зморшки, яких раніше не помічала. Може, він справді постарів. А може вона просто ніколи не дивилася на нього так уважно.

— Сір Джейме... — полегшено, але з болем прошепотіла Брієнна і відразу закашлялася. 

Джейме нахилився, допоміг їй перевернутися на бік. З її рота вирвався клубок солоної води.

— Подрік, — прохрипіла вона, вказуючи тремтячою рукою. — Допоможіть йому...

На щастя, двоє лицарів Ланністера вже підхопили хлопця під руки й тягли до воза, куди складали мертвих і поранених.

— Про нього подбають, — запевнив він жінку. — Вставайте, зараз же.

Брієнна перевернулася на живіт і спробувала підвестися. Ноги тремтіли, не слухалися, та вона все ж піднялася. Джейме підхопив її під руку, біль у боці нагадав про себе, не даючи забути, що він і досі поранений. Її тіло в важких обладунках тиснуло на його забите плече, але Ланністер не відпускав, продовжуючи вести її до замку, боячись навіть на мить послабити хватку.

Постраждалі приходили до тями в запропонованих гостьових опочивальнях. Враховуючи, що окрім Джейме з панів у замку нікого не залишилося, вільних кімнат було чимало. Тим часом слуги накривали на стіл: розливали по мисках гарячу юшку, нарізали свіжоспечений хліб.Джейме вже давно не був перебірливим у їжі й не вимагав вишуканих страв. Сьогодні він хотів, щоб його гості були ситі та зігріті.