Розділ 10 - Ліс мовчить

РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ
Ліс мовчить

— Хей, Інспекторе! Ви дуже вчасно! — сказавши це, Калеб хотів підійти до Брюса, але сильний біль пронизав його ногу, від чого той ледь не впав.

Брюс швидко схопив хлопця та допоміг тому присісти.

— Малий, ти обережніше. З ногою все гаразд? — трохи стривожено сказав Брюс, підтримуючи Калеба.

— Ох... Так, так... З ногою все гаразд, але листочок прикласти не завадило б, — засміявшись, сказав Калеб.

Через деякий час Калеб стояв біля фургона, а Брюс уже надав юнаку першу допомогу. На вулиці панував мирний спокій, навіть вітру не було чути. Все відчувалося, мов вечір після дуже тяжкого дня.

— Хей, Інспекторе, як там справи? — запитав Калеб, стоячи біля фургона.

— Та все гаразд. Скоро приїдуть мої помічники з відділку, та ми запакуємо цього поганця.

Калеб перевів свій погляд із Брюса на Роберта, який сидів у наручниках без свідомості.

— А з ним що? Ще не приходив до тями? — вказуючи пальцем на Роберта, сказав юнак.

Брюс перевів погляд на Роберта, підійшов до нього та присів поруч. Декілька секунд він мовчки дивився в очі вбивці, а потім, підвівшись, сказав:

— Поки що ні. Гадаю, він ще довго так просидить. Ну нічого... Наші медики швидко його-

— Паразити...

Калеб та Брюс різко повернули погляд на Роберта. Напружившись, Інспектор одразу взяв шокер у руки.

— Чому ви так боїтеся? Ви й так мене вже схопили... — тяжко промовив Роберт.

Калеб, кульгаючи, підійшов до Брюса та перевів погляд на вбивцю, що сидів скутий наручниками на землі.

— Ти підозріло спокійний. Мене це лякає, — сказав трохи напружено Калеб.

Роберт нічого не сказав протягом хвилини. Калеб та Брюс перекинулися поглядами й уже почали відходити до своїх машин, але тут знову почувся голос.

— Мабуть, що… Ти був правий... — тяжко зітхаючи, сказав Роберт, дивлячись кудись убік.

Калеб різко повернувся, але не зміг зрозуміти, що той сказав, тому підійшов ближче й запитав:

— Що, ще раз?

— Мабуть, що ти був правий, Калеб, — важко дихаючи, промовив той.

— У чому я правий?

— Кожен день... Я... я чув, як ліс кричав... Та кричав він від болю... – набравши повітря в груди, Роберт продовжив:

— Але сьогодні...

Він усе ж підняв свій погляд та подивився просто в очі юнакові.

– Я вперше за довгий час почув, як ліс мовчить.