Розділ 8 - Остання Ніч

РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ

Остання ніч

Темної ночі крізь ліс було видно лише зірки в небі, що осяювали шлях для заблукалих у тих місцях. Але серед цього тихого та спокійного лісу виднілося ще щось — велика вишка під номером 16.

Калеб спав, звук цвіркунів лунав біля його вух, але раптом почувся якийсь незнайомий шум. Хлопець швидко прокинувся, щоб оглянути місцевість. Та серед усіх дерев не було видно абсолютно нічого, але в голові нашого героя вже була думка, що це могло бути.

Почалось.

Це єдине, що пролунало в голові Калеба. Після цього, взявши кілька речей, зокрема ліхтар, газовий балончик та інше необхідне, він почав спускатися вниз. Якщо раніше він чув хоча б звуки цвіркунів, то тепер у лісі настала мертва тиша. Лише тихесенький скрип драбини лунав у цьому місці.

Вже ближче до землі Калеб щось помітив. Його кроки зупинилися, і в останню мить він перестрибнув те, що лежало на землі — це був капкан.

Одразу після цього юнакові почулися чиїсь швидкі кроки, і він почав тікати. Розумним рішенням було б побігти стежкою цієї темної ночі, але саме цього й очікував маніяк, тому Калеб кинувся через ліс.

Щойно він пробіг повз кілька дерев, як почув чийсь швидкий біг — настільки швидкий, як серцебиття Калеба в ту хвилину. Залишалося бігти вперед, поки він не добереться до шосе.

Напруга в ту хвилину була неймовірною. Серце билося швидше, ніж будь-коли, у темному лісі виднілися моторошні силуети, а сам юнак не знав, що його чекатиме далі.

У цей момент кроки не зупинялися ні на секунду, але сталося те, чого Калеб зовсім не очікував. Подув сильний вітер, від якого дерева почали сильно нахилятися, а це означало, що шлях став ще небезпечнішим.

Він вирішив бігти далі, але раптом прямо перед ним одне з дерев упало, повністю перегородивши шлях. Калеб завмер на місці, не знаючи, що робити.

«Це не входило в частину нашого плану...»

Промовив собі під ніс Калеб.

Обернувшись, він побачив силует, що стрімко наближався до нього й навіть не думав зупинятися.

У той момент Калеб уперше подумав, що це кінець.

ІІ

…

Чи варта була вся ця історія?.. Чи варто було мені взагалі сюди сунутися?..

Віктор... Дядько Віктор... Ти завжди боявся втратити й мене. Тобі було важко... Та й мені також…

Я знав це. Саме тому й пішов на цю роботу. Я хотів показати, що вже дорослий... Що сам можу захистити себе важку хвилину…

…

Та знаєш що, старий діду?

Я захищу себе!

ІІІ

Калеб дістав із кишені газовий балончик, який узяв із собою раніше, та кілька сірників. Просто забризкати очі маніякові не вийде — найімовірніше, він це передбачив... Але вибух... Такого він точно не міг очікувати!

Колись Віктор навчив Калеба робити простеньку вибухівку з цих двох речей, хоча ніколи не дозволяв йому таке повторювати... Але сьогодні був зовсім інший випадок.

Через кілька секунд балончик уже нагрівся, і Калеб кинув його геть. Пролунав дуже гучний вибух, після чого кроки різко зупинилися.

Калеб зміг виграти для себе кілька хвилин, а це означало, що все йде далі за планом. Швидко оглянувши дерево, він знайшов місце, через яке можна було пролізти, і одразу скористався цим.

Пролізши, він побіг щодуху. На жаль, вітер не вщухав, і багато гілок та маленьких дерев теж почали падати на землю, але цього разу Калеб встигав прослизнути повз них.

Через кілька хвилин попереду вже щось виднілося.

Здавалося... Це була дорога!

Але радіти було ще зарано — Калеб це чудово розумів.

Кроки позаду знову почулися, і він, набравшись останніх сил, побіг ще швидше.

Біля дороги часто викопували різні ями, тому в темряві Калебу було б непросто оминути їх усі.

Зупинившись біля однієї з них, він дістав ліхтар, увімкнув його й жбурнув далеко в ліс.

Він не був до кінця впевнений, що це відволіче вбивцю, але спробувати було потрібно.

Після цього він почав перестрибувати ями.

Одну за одною.

Другу за другою.

І, перестрибнувши останню, побачив дорогу, а неподалік — свій фургон.

IV

Вибігши з цього моторошного лісу, він швидко кинувся до свого фургона, але раптом у нозі прорізався сильний біль.

Це був ніж.

Впавши на коліна, він почув повільні людські кроки.

Повернувши голову, він побачив...

Роберта.

Це був Роберт.

— Все-таки я влучно кинув цей ніж... Прямо в яблучко попав... — сміючись, сказав Роберт.

Роберт витягнув ніж із ноги Калеба, від чого біль лише посилився. Але юнак знайшов у собі сили повернутися й заговорити з ним.

— Навіщо... Навіщо ти це робиш?.. — прокашляв Калеб.

— Ох, навіщо? Хіба я тобі не казав?.. Ви, люди, — паразити цього лісу! Ви приходите під виглядом захисників цього місця, але самі його руйнуєте! — агресивно крикнув Роберт, і шквал вітру тільки посилився.

— То я для тебе був лише паразитом? Так само, як і Вертісон?...

— Ти був ще не таким поганим хлопцем... А от Вертісон... Так, він був справжнім паразитом. Але, як бачиш, я очистив цей ліс від нього... — із посмішкою відповів Роберт.

Присівши біля Калеба, він тихіше почав говорити.

— Цей ліс... Він мене чує... А я... я його... Та він кричить від болю. А знаєш, коли він кричить найсильніше?.. Коли тут з'являєтесь ви. Я не можу цього чути... Тому допомагаю йому...

Підвівшись, він повернувся спиною до юнака й хотів продовжити свій монолог, але той його перебив.

— То це ти влаштовував пожежі й нацьковував вовків на мене... Так?