Розділ 6 - Не знайдені слова

РОЗДІЛ ШОСТИЙ

Незнайдені слова

Калебу важко спалося цієї ночі. Зазвичай дощі його заспокоювали, але на цей раз... все було інакше. Прокинувся він десь о 07:03 ранку — якщо це взагалі можна було назвати сном.

Дуже сонний, він вирішив подивитись у вікно і побачив, що надворі досі лило як з відра, але принаймні він перестав чути гуркіт грози.

Сівши на ліжко, він поринув у свої думки, але раптом щось помітив. З-під шкафчика, що стояв у його кімнаті, щось виднілося. Спочатку він подумав, що це всього лиш якась стара коробка чи щось таке. Але, підійшовши ближче, він зрозумів...

Це був блокнот.

Взявши його в руки, він оглянув знахідку — це був найзвичайніший блокнот, який тільки можна собі уявити. Він був чорного кольору, а на обкладинці була якась стара наліпка.

Але одна деталь виділялася більше всього — приклеєний зверху листочок. Напис на ньому був дуже розмитий, та, скоріше за все, на цей блокнот хтось колись пролив кружку води чи якогось чаю.

Відкривши його, Калеб зрозумів, що здогадки були правдивими. Більшість сторінок розмило водою, але деякі все ж залишилися майже цілими.

Сівши назад на ліжко, він почав читати.

16.09

Сьогодні мій перший день праці спостерігачем. Я вирішив взяти з собою блокнот, щоб було не так нудно проводити час.

Обрали для мене вишку номер 16. Неподалік є ще один працівник на вишці номер 17. Якщо мене пам'ять не підводить, то його звати Роберт.

Він вроді як хороший чувак. Пояснив усе, як тут зроблено, та допоміг з обладнанням. Щоправда, він недовго тут пробуде.

Типу, як він мені сказав, через 3 чи 4 дні його відправляють у від'їзд. Що це за від'їзд — він мені не сказав, але навіть якщо й так, то я вдячний йому за допомогу.

На цьому все на сьогодні.

***

21.09

Я вже працюю тут 4 дні, і мені подобається. Гарна природа та свіже повітря.

Звіти робити не так важко, як я думав. Але все ж таки мені не вистачає тут людей.

Роберта вже немає два дні, і тепер я не можу навіть поговорити по рації.

Абсолютна самотність...

Мабуть, на цьому я закінчу запис щодо сьогоднішнього дня.

***

30.09

Сьогодні йшов сильний дощ, але це не було головним.

Коли я вийшов подивитись швидкість вітру, я побачив, здається, когось.

Людину?

Як тільки я глянув на нього, він швидко пропав з мого поля зору.

Мене це налякало.

Так, це регіональний парк і все таке. Але хіба нормально, щоб людина ходила серед великого дощу по лісу та заглядала на вишки?

Гаразд.

Самотність дає про себе знати. Гадаю, мені просто здалося. Мені починає трохи не подобатись ця робота.

***

02.10

Він.

Він повернувся.

Роберт повернувся з від'їзду.

Це було доволі неочікувано.

Зустрівши його, я спочатку не впізнав його, але він швидко все пояснив.

У від'їзді він був, у іншому лісі. Сказали трішки постежити за парком і так далі. Але в один із днів на нього напав вовк.

Кілька днів він був у лікарні, але, слава Богу, все обійшлося. Єдине — залишився великий шрам на обличчі, тому деякий час він мав ходити з маскою на половину лиця.

Я радий, що я…

Що я не один.

Що справді дивно.

Він ніби став інакшим.

Щоправда, я був знайомий з ним всього лиш 3 дні, тому не мені судити.

***

Цікаво…

У нього завжди були зелені очі?

Мені здавалося, що вони були ближче до голубих.

***

16.10

Мені здається, щось тут не так.

Я не хотів би, щоб це виглядало як типічна страшилка, але скажу все як є.

Роберт став дуже дивним.

Він часто забуває багато очевидних речей про працю на вишці, хоча одночасно знає цей ліс так, ніби народився тут!

Та інколи, проходячись увечері по лісу, я відчуваю...

Якийсь погляд на собі.

Та це могла б бути параноя, але —

(далі йшов сильно розмитий текст, який Калеб не зміг розібрати)

А ще працювати тут мені вже набридло.

Занадто багато відповідальності та небезпечних моментів.

Ну його далі.

Я звільняюсь!

***

18.10

Зараз йде дуже сильна гроза.

Я сховався під деревом та планую якнайшвидше бігти на вишку.

Щоправда, тут дуже темно, і я чую якісь кроки.

На всяк випадок…

Я залишу тут деяку інформацію про себе, якщо щось станеться.

***

Пишу через деякий час після останнього запису.

Я майже біля вишки, але

Там хтось є.

Я подумав, що то Роберт, але він не виходить на зв'язок.

Зараз я буду підніматись нагору.

Що б не сталося, цей щоденник завжди належав спостерігачу вишки номер 16.

Д. Вертісон

Після цього записів у щоденнику більше не було.

Серце Калеба почало битися швидше...

Він ще раз перечитав останній запис, не вірячи своїм очам, та вголос від страху промовив:

— Це ж... щоденник зниклого спостерігача...