Розділ 5 - Лісний Вовк

Калеб, як завжди, заповнював журнал про погоду. Вона була спокійною, але здалеку виднілися темні хмари, що насувалися, мов буря серед моря.

Він усе ще роздумував щодо Роберта та пропавшого працівника й не помітив, як ледь не відправив звіт про погоду з помилками.

Коли він уважніше перечитав звіт і помітив очевидні помилки, то подумав, що йому слід менше роздумувати про різні речі під час роботи. Після кількох хвилин виправлень у нього вийшов новий звіт.

  Звіт про погоду

  Дата: 26.04
  Час: 10:05
  Температура: +12°C
  Швидкість вітру: 3 м/с
  Погода: хмарно, безвітряно

Після перечитування кожної цифри по шістнадцять разів Калеб відправив звіт про погоду та вийшов на крильце.

Як і раніше, погода не змінилася, але почав з'являтися невеликий туман, а темна хмара наближалася все ближче. Туман був не тільки в лісі, але й у голові Калеба. Він не знав, як йому поводитися. Занадто багато думок заповнило його голову.

Тому він вирішив, що найкращою ідеєю буде прогулятися лісом.

Спустившись із вишки, він вирішив далеко не йти. Озирнувшись по сторонах, він пішов туди, де дерева були не такими густими. Гуляючи лісом, йому стало трохи легше, тому він вирішив зупинитися та роздивитися природу.

Щодо природи, Калеб обожнював хвойні ліси та різні рослини. Перед ним стояло багато гарних хвойних дерев. Деякі з них були старішими, що можна було зрозуміти по їхньому корінню, а деякі — молодшими. Також, оскільки була весна, багато квітів уже почали розцвітати.

Однією з таких була конвалія звичайна — гарна квітка, схожа на дзвіночок. Якщо описувати весну, то саме ця рослина першою приходила Калебу в голову.

Він дістав свій маленький фотоапарат з рюкзака, щоб сфотографувати таку красу. Поки він підбирав ракурс, помітив, що з кожним днем на цій роботі все краще освоює майстерність фотографії, але йому довелося заховати фотоапарат і повернутися до своєї звичайної праці.

Наприкінці він пройшов трохи вперед, щоб роздивитися кущі з ягодами. Це були невідомі йому яскраво-жовті ягідки. Він довго їх розглядав, але одна з них виділялася. 

Вона була схожа на якесь... око?

Ще кілька секунд Калеб намагався зрозуміти, чому вона така, як раптом кущі почали ворушитися.

І прямо звідти вистрибнув вовк!

ІІ

Калеб одразу від страху відскочив назад, що дозволило йому уникнути першого стрибка вовка. Той був явно не дружелюбно налаштований до хлопця й почав готуватися до нападу.

Але Калеб теж був не пальцем роблений і пам’ятав правила безпеки при зустрічі з вовком. Перше, що він зробив, — встав на ноги та розгорнув куртку, щоб виглядати більшим.

Вовка це насторожило, але він усе одно почав повільно підходити до Калеба.

Хлопець зрозумів, що це не працює і потрібно робити щось інше. Він знав, що позаду нього є стежка, але не був упевнений до кінця. Перевірити він це не міг, тому що в такій ситуації в жодному разі не можна повертатися спиною до звіра.

Коли вовк уже був зовсім близько, Калеб почав голосно кричати на нього — так його вчив дядько.

Це спрацювало.

Вовк відбіг на кілька метрів назад, що дало Калебу трохи часу.

Він швидко підняв із землі кілька каменів і почав кидати їх у вовка, намагаючись влучити у найвразливіші місця — очі та горло.

Але це не зупинило звіра.

Вовк кинувся на Калеба.

Останнє, що залишалося хлопцю, — захищати обличчя та горло.

І тут він почув якісь свист чи щось схоже.

За секунду вовк заскавулів і побіг геть.

Калеб піднявся, щоб озирнутися навколо, і побачив праворуч від себе Роберта.

— Хей, новачку, ти в порядку? — сказав Роберт, простягаючи руку.

— Так... я в порядку. Спасибі.

— Ще б кілька секунд, і він би тебе роздер. Я почув крики з лісу та одразу побіг на допомогу.

— Знаєш, якби не мій дядько, то я вже був би чиїмось обідом. Він навчив мене всім правилам безпеки, — з ентузіазмом сказав Калеб.

Друзі вирішили разом пройтися до вишки Калеба на випадок, якщо з’явиться ще якийсь вовк.

Деякий час вони мовчали, але потім Калеб заговорив:

— Слухай... А як ти це зробив?

— Зробив що?

— Ну, вигнав вовка. Я так і не зрозумів.

— У мене є свої методи, — на секунду замовкнувши, він продовжив. — Раніше я проводив багато часу в лісі. Тому зараз я тут. Тільки тут я можу почуватися у своїй тарілці.

Калеб усміхнувся, розуміючи його слова.

— Але ці паразити... Як же вони дістали мене. З кожним роком через них ліс усе більше й більше кричить від болю! — роздратовано сказав Роберт.

— Які ще паразити? — запитав Калеб.

— Люди, — холодно відповів Роберт. — Люди кожного року мучать ліси своїми шашликами та сміттям. Я захищаю цей ліс і... не потерплю такого ставлення до природи.

Калеб трохи напружився, але загалом зрозумів Роберта.

— Так... це доволі погано, — сказав він, щоб розрядити ситуацію. — Мій дядько розповідав, що мій тато теж любив ліси. Він дуже поважав природу.

— Поважав? А що зараз із ним?

— На жаль, його більше немає зі мною. Іноді мені важко через це, — важко видихнувши, продовжив він. — Іноді я не знаю, як мені йти далі. Та як мені… подорослішати. Хотів би я, щоб він бачив, як я зараз тут працюю.

— Мої співчуття... Зачекай, це що, дощ починається? — здивовано помітив Роберт, озираючись.

— Схоже на те. Бігом, поки не почалася якась буря!

Сказавши це, Калеб побіг до своєї вишки, а Роберт повернув в іншу сторону.