Розділ 4 - Тиха вишка

РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ
Тиха вишка

Пройшов тиждень з того дня, і за цей час Калеб встиг забути про цю ситуацію.

Того дня він, як завжди, відпочивав на вишці та вирішив оглянути територію. Вийшовши назовні, він дещо помітив і швидко побіг всередину, щоб взяти бінокль. І йому не здалося — серед густих дерев він помітив дим. Він був сірий, що означало, що це звичайне багаття, яке потрібно загасити.

Взявши всі потрібні речі, він вирушив у хащу. Проходячи через тихий і спокійний ліс, йому ставало комфортно. Ця тиша та іноді тихенький спів пташок подобались йому найбільше.

Проходячи повз одне місце, він побачив якісь сліди. Спочатку зупинився, щоб їх оглянути, але швидко згадав про випадок тиждень тому. Це були його сліди та того чоловіка.

Разом із цим він згадав про пропавшого спостерігача, і йому знову стало неспокійно. Але Калебу потрібно було йти далі. По дорозі до багаття він задумався:

— Все ж цікаво… ким він був? Можливо, на комп’ютері залишились його звіти про погоду чи ще щось…

Після цих роздумів він побачив багаття та швидко його загасив. Оглянувшись навколо, він не знайшов жодних ознак людей. Навіть ні єдиного сміття чи сліду — що було дуже дивно.

Калеб ще раз оглянув місце та вирішив повернутися назад.

Раптом десь позаду тріснула гілка. Калеб різко обернувся.

…Але там знову була лише тиша.Заспокоївшись, він зрозумів одну річ – він заблукав.Ліс був густий, і заблукати тут міг кожен. Багаття навіть не було на розчищеній території — воно просто було серед дерев.

— Тільки не кажіть, що мені доведеться ходити тут ще кілька годин… Казав мені дядько, не потрібно воно тобі… — подумав Калеб і пішов далі.

Він зробив крок і спіткнувся об якийсь камінь. Спочатку засмутився, але швидко його настрій змінився на здивування.

На землі лежало щось… Тканина?

Він піднявся та взяв шматочок тканини. Вона була темно-зеленого кольору. Фасон, ніби від якоїсь куртки. Калеб задумався, але заховав її в карман та продовжив іти.

ІІ

Блукав він недовго, бо швидко вийшов на стежку. Пройшовши ще трохи, він побачив вишку.

Але, придивившись, зрозумів — це не його. Це була вишка номер 17.

Він згадав, що Роберт там працює, тому вирішив завітати в гості. Піднявшись, Калеб краще роздивився територію та саму вишку. Вона не сильно відрізнялася від його, але щось тут було не так.

Нарешті він дійшов до дверей і постукав. Але ніхто не відкрив.

— Роберте, це я. Вирішив у гості завітати… — сказав Калеб, але знову ніхто не відповів.

Тоді він почав оглядати вишку.

Деякі вікна були закриті жалюзі, але серед них два були відкриті. Заглянувши всередину, він побачив темне приміщення, схоже на його житло.

Що здалося йому дивним — усе було акуратно складене, ніби хтось перед тим, як піти, забрав усі свої речі.

Подивившись вниз, він помітив, що генератор був вимкнений. І, схоже, у ньому навіть не було бензину.

Він спустився вниз і хотів оглянути ще кілька місць, як раптом-

— Хей! Хто б ти не був, у мене є зброя! — тримаючи в руках вудку, прокричав Роберт.

Калеб обернувся та радісно підійшов до нього.

— О, ти подивись, хто прийшов. Ти де був? — запитав Калеб.

— Я просто на місцеву річку ходив, трохи порибалити. А ти що тут забув? — з невеликим здивуванням відповів Роберт.

— Та я знайшов багаття в лісі… Ну знаєш як це: підпалять, поїдять і підуть. А вогонь хто гасити буде? — усміхнувшись сказав Калеб.

— Але знаєш… я помітив пару дивних деталей, — повернувшись до вишки, сказав він. — Біля вогню не було жодних ознак людей. Прямо нічогісінько. Ще й місце дивне — багаття просто серед дерев.

Він знову глянув на Роберта:

— Єдине, що я знайшов — це ось цей шматочок тканини.

Калеб дістав його з кармана та показав.

Роберт трохи здивувався. Деякий час роздивлявся тканину, а потім сказав:

— Знаєш, це справді дивно… але таке буває. Можливо, людина перед відходом усе прибрала, але забула найголовніше.

— Це трохи дивно, але таке може бути, — сказав Калеб, ховаючи тканину назад.

— Все ж мене інше питання цікавить: що ти тут забув?

— А… точняк. Я просто заблукав, вийшов на стежку, пройшов трохи й побачив твою вежу та…

Калеб задумався, а потім запитав:

— Я тут оглянув твою вежу… Чому вона така?

— Яка така?

— Мене не покидає відчуття, ніби тут декілька тижнів нікого не було. Я навіть заглянув всередину — там майже немає речей, — нерозуміючи сказав Калеб.

— Не накручуй себе, новачку. Я просто вирішив прибратись. Невже ти так не робиш? — усміхнувся Роберт.

Калеб трохи почервонів і хотів щось сказати, але передумав. Можливо, він справді себе накручує після тієї історії.

— Тобі б відпочити. Йди назад до своєї вежі. Як прийдеш — повідом мене, окей? — сказав Роберт, піднімаючись нагору.

— Гаразд.

Після цього Калеб пішов назад по стежці, але цього разу він був повністю у своїх думках.

— Чому я так почав придиратись до Роберта… Він же нічого не зробив. Навіть допомагає мені…

Раптом Калеб зупинився.

— Хоча… чому він тоді не розповідає мені більше про спостерігача вишки номер 16? За його словами, він мало з ним спілкувався… Але ж саме Роберт вводить у курс справи кожного новачка.

…Щось він точно має знати.