Глава 28

Глава 5

Колись у Віктора була розвага – читати кримінальну хроніку по місту. Щоранку під час сніданку він відкривав новинний портал, на якому зазвичай публікували статті з подробицями злочинів. Найчастіше вивчення кримінальної хроніки обмежувалося читанням заголовків, іноді він відкривав статтю і читав докладніше. Ще тоді він дивувався, як багато в місті коїться вбивств, грабежів, бійок, хуліганств. І куди тільки дивиться поліція? Деякі правопорушення відбувалися прямо в центрі міста, на очах у купи свідків, і ніхто нічого не робив, якщо не брати до уваги зйомку на телефон.

Зараз же, на подив хлопця, він побачив, що виявитися свідком події не так просто. Ось він блукає вночі в індустріальному районі, який ніби створений для злочинців усіх мастей. Навіть лампочки на стовпах горять через одну. Величезний пустир, прогулянка по якому аналогічна самогубству, там може сховатися ціла банда, і ніхто не помітить. Далі якісь бараки, гаражі, рай для наркоманів і маніяків. І теж порожньо. Як же так?

Тим не менш, зрідка Віктору вдавалося стати учасником подій. Кілька разів він запобігав різанині за нічним клубом, втихомирював п'яних, готових відлупцювати один одного до півсмерті, зупиняв нетверезих водіїв, які хотіли сісти за кермо. Але це мізерно мало в порівнянні з тим, що може зробити хлопець з такими можливостями. З іншого боку, хто знає, чим закінчилася б чергова різанина? Правий Василь, краще робити хоч щось, ніж взагалі нічого.

Віктор згадав останню розмову з Образом. Той сказав, що хлопець сам винен, і ніхто не змушував його збирати тільки негативні емоції. Цікаво, чи так воно насправді? Думки про це стали переслідувати Віктора, можливо, Василь зможе пролити світло. Зв'язавшись з наставником, парубок озвучив своє питання, розповівши про слова Образа.

– Теоретично, звичайно, він має рацію, – почав пояснювати Василь. – Спостерігачам в їх нинішньому світі справді все одно, які емоції отримувати. Однак це тільки в теорії.

– А в реальності?

– Ну, дивись, чи може нормальна людина, нехай і колишня людина, вигадати таке покарання, яке вигадав тобі Образ? Вбити безневинну дівчину, щоб ти страждав?

– Навряд чи…

– Ось, – погодився Василь. – Тобто, він сам по собі зла людина. А значить, негативна енергія йому приємніше позитивної. Йому подобаються чужі страждання, біль, страх. Тим більше, що це сильні емоції. Позитивні теж підійшли б, але не так. Вони для нього «не смачні», кажучи простіше. До того ж, поміркуй сам – чого в світі більше, добра чи зла?

– Напевно, зла, – відповів Віктор, згадуючи кримінальні хроніки, яких було набагато більше, ніж хороших новин.

– Вірно. Яка позитивна емоція може бути сильнішою за страх смерті або жаги до вбивства? Тільки любов, сильна і щира любов. Але її сьогодні практично не зустрінеш, зараз епоха угод, «ти мені, я тобі». Сучасні відносини, та що там відносини, навіть шлюби ґрунтуються на взаємній вигоді. Людям простіше змінювати партнерів, ніж працювати над собою, щоб зберегти відносини. А чому? Тому що кохання там немає. Інакше так просто не розлучалися б. Так що Образ лукавив тоді, намагався дорікнути тебе в тому, в чому ти не винен. Ще один спосіб заподіяти тобі біль, вселити почуття провини.

Після цієї розмови Віктору стало легше. Заодно Василь розповів, чому навколо хлопця була напружена обстановка, траплялися конфлікти, сварилися навіть спокійні на вигляд люди. Взяти того ж Ігоря, інспектора по сімейних справах, який раніше покірно і навіть байдуже терпів колег, а після перевірки як з ланцюга зірвався. Нагрубив начальниці, вперше за 20 років роботи. Та й начальниця теж зривалася на підлеглих, хоча раніше такого собі не дозволяла.

– Ти, як Спостерігач, – пояснив наставник, – отримав не тільки здібності, але й своєрідну енергетику. Вона й притягувала негатив. Звісно, диму без вогню не буває, і те, що люди говорили на емоціях, вони насправді думали, просто до того, як ти став Спостерігачем, їм вдавалося стримувати себе. А потім втратили контроль.

Як все виявилося просто! Віктор в черговий раз порадів, що познайомився з Василем. Зараз важко уявити, що б він робив, якби з ним не зв'язався Василь і не запропонував свою допомогу. Ні, уявляти навіть не хочеться, картина була б гнітючою.

Люди дивні істоти, вони обожнюють кліше, ярлики. Психологи не втрачають самовладання, лікарі не курять і не п'ють, вчителі все знають, а у йогів ніколи нічого не болить. Але іронія в тому, що це далеко не так. І побачити лікаря з сигаретою після складної операції – звичайна справа. І психологи іноді виходять з себе, сваряться з близькими. І вчитель може щось не знати зі свого предмету. І у йогів теж щось болить, наприклад, порізана в бійці рука. І ніяка медитація не допоможе вгамувати біль, тільки знеболююче. За яким потрібно йти в аптеку.

Не в силах заснути від рани, яка раптом вирішила розболітися, Віктор підвівся з ліжка. Годинник показував трохи за північ. До ранку ще кілька годин, хоча що зміниться вранці? Нічого. Одягнувшись, Віктор вийшов з дому і попрямував до найближчої аптеки. Здається, вона працює цілодобово.

Світло у вікнах аптеки підтвердило це. Всередині виявилося порожньо, та й чи варто дивуватися, враховуючи, скільки зараз часу. Чоловік, літній охоронець підвівся зі стільця, при появі хлопця, потім, зрозумівши, що той не становить небезпеки, знову зручно вмостився та продовжив дрімати. Сонна фармацевт, жінка трохи за 50, вийшла з підсобки:

– Доброї ночі. Щось підказати?

– Доброї, – привітався Віктор. – Руку днями зашивали, а сьогодні розболілася. Що можна випити, щоб заснути?

Фармацевт почала перераховувати препарати.

– Якщо б у вас був рецепт, – сказала вона, – то можна було б ось це купити, воно сильне. А без рецепта хіба що Німесил. Воно і запалення знімає, і знеболює. Візьміть 3 пакетика, щоб і на завтра вистачило.

Віктор дістав картку, щоб розрахуватися, але раптово відчинилися двері, впускаючи чоловіка у синій курточці та з маскою на обличчі.