Спостерігач

Глава 26

Глава 3

Хто б міг уявити, що вночі в лікарні стільки людей? Нехай навіть у відділенні травматології. Звичайно, черга невелика, але довелося почекати, поки звільниться черговий хірург. Віктор терпляче сидів в коридорі, затискаючи закривавлену руку. Шкода, пальто майже нове, в минулому році купив. Зашити рукав не вийде, шов буде на самому видному місці. Хоча, зараз стоїть питання про те, щоб зашити руку, і бажано красиво. Фразу про те, що шрами прикрашають чоловіка, безумовно вигадали хірурги, які нудьгували без роботи.

– Заходьте! – пролунало з кабінету.

Віктор увійшов до лікаря, відразу показуючи, з чим тому доведеться мати справу.

– Ну і де тебе так? – без найменшого подиву поцікавився лікар, кремезний чоловік, трохи старше за Віктора.

– Сервант розбив вдома, – відповів Віктор, знімаючи пальто.

Лікар огледів рану, і глянув з недовірою на нічного пацієнта. Але так як той мовчав, знову запитав:

– І хто ж тому сервантові так... скло нагострив? Поріз глибокий, та ще через пальто. Хлопець, на тебе напали? Може, поліцію викличемо?

Віктор сунув другу руку в кишеню та дістав звідти 100 доларів.

– Ось, в серванті валялося, – сказав він, кладучи купюру на стіл. – Мені б рану зашити, і щоб шрам не надто широким був.

Лікар накрив гроші журналом і покликав медсестру.

– Раїса Павлівна, – звернувся він до медсестри. – Підготуйте пацієнта, різана рана лівого передпліччя, будемо зашивати.

Віктор з дитинства терпіти не міг медичні процедури. Ні, він не боявся уколів і щеплень, просто неприємно. Особливо, коли торкаються холодними медичними рукавичками. Тому хлопець відвернувся, щоб не бачити, як лікар зашиває рану. Після місцевої анестезії болю не чути, але все одно відчуваєш, що з тобою щось роблять. На щастя, процедура не зайняла багато часу. Медсестра спритними відпрацьованими роками рухами забинтувала руку, а лікар порадив:

– Посидь ще в коридорі, раптом голова запаморочиться. А потім додому, руку два дні не турбуй, і приїдеш через тиждень зняти шви. Так, мочити не думай.

Віктор сів в незручне крісло в коридорі, притуливши голову до холодної стіни. Майже третя година ночі. Погуляв...

Повз нього санітар провіз каталку, на якій лежала дівчинка років 8. Отруєння. За каталкою пройшли схвильовані батьки, мати з заплаканими очима щиро запевняла санітара, що ковбаса не прострочена, термін придатності закінчується тільки через тиждень. Хіба можна отруїтися продуктом, який ще придатний до вживання? Вираз обличчя санітара говорив про те, що йому «страшенно» цікаво все це слухати. Він завіз каталку в кабінет, навпроти якого сидів Віктор, і поспішив піти по своїх справах. У кабінеті маленьку пацієнтку та її батьків зустрів лікар, історія про ковбасу повторилася, тепер уже з подробицями, від чого Віктору захотілося закрити вуха.

– Ясно, матуся, – кивнув лікар. – Зараз зробимо укол і відправимо на промивання шлунку. Потім стаціонар під нагляд. А ковбасу викиньте.

– Так там майже ціле кільце! – обурилася матуся. – Ковбаса дорога, а завтра гості прийдуть, я її на свято купила, самі не їли, тільки донечці шматочок дали.

– Слава Богу, завтра не моя зміна, – полегшено буркнув лікар. – Багато гостей?

– Ні, куми з дітьми, сестра з чоловіком, свекруха, ну й колеги з роботи, чоловік 10 всього-на-всього. А що?

– Слава Богу, завтра не моя зміна, – повторив лікар. – Зачекайте в коридорі.

Віктор, який чув усю розмову, похитав головою. Батьки дівчинки вийшли в коридор, татусь пішов курити, а мати, помітивши Віктора, почала повторювати історію отруєння йому.

«Здається, пора мені додому, – подумав Віктор. – А то точно голова піде обертом».

Він підвівся з крісла, ігноруючи жінку, і вже зібрався покинути коридор, як раптом щось його насторожило. Якесь дивне, незрозуміле відчуття. Але в коридорі тільки він і безвідповідальна мати пацієнтки, звідки ж взялося це почуття тривоги? Стоп! Є ще лікар.

Віктор придивився до лікаря. Похилого віку, мабуть років 70, не менше, втомлений і сонний. У такому віці виснажливі нічні чергування даються насилу. Та йому навіть ходити важко, здається, ось-ось засне. Лікар тим часом встав з-за столу, підійшов до шафи, де на трьох полицях розташувалися всілякі баночки, коробки, ампули.

– Так, – пробурмотів лікар. – Ага, ось воно.

Він виловив коробочку з ампулами, дістав шприц і набрав ліки.

– Це не боляче, дівчинко, – лагідно звернувся він до пацієнтки. – Зате потім стане легше, а то он сині плями на обличчі.

Він уже протирав місце уколу спиртом, як раптом до кабінету увірвався хлопець з коридору і схопив лікаря за руку.

– Ви що собі дозволяєте, юначе? – обурено вигукнув лікар на Віктора.

Тут же в кабінет влетіли батьки дівчинки, батько готовий був накинутися на «божевільного» і захистити доктора.

– Перевірте ліки, – жорстко сказав Віктор, і поглядом зупинив батька пацієнтки від необдуманих дій. Той зам'явся, нехай з психом санітари розбираються.

– Що значить, перевірити ліки? – закричав літній лікар, який не звик до такого звернення. – Я зараз поліцію викличу.

– Викликай, і сядеш за недбалість! – рикнув Віктор, все ще утримуючи залізною хваткою руку лікаря, в якій знаходиться шприц.

Лікар мало не захлинувся від обурення. Щоб він проявив недбалість? Та за всі роки, що він віддав медицині, він ніколи не помилявся. І переплутати препарат... Він сердито глянув на упаковку, що стоїть на столі, і раптово все зрозумів. Два препарати випускаються в майже однаковій упаковці. Тільки одні ліки допомагають при отруєннях, а другі різко знижують тиск, і є дуже потужним препаратом, навіть не кожному гіпертонікові таке можна колоти. А вже восьмирічній дитині й поготів.

– Як же так? – з жахом пробурмотів лікар, розуміючи, що він мало не накоїв. – Це ж могло вбити її... Якби не ви, юначе... Ви ж врятували її тільки що від смерті, а мене від жахливої помилки.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше