Глава 25

Глава 2

Хоча потреби в тренуваннях вже не було, Віктор продовжував виконувати щоденні вправи. Він вибрав більш лайтовий комплекс, щоб не вимотувати себе. Хлопець визначив найбільш підходящий режим, який дає змогу підтримувати форму, й в той же час, не відволікає від головної мети. До обіду сенсу в прогулянках немає, значить, цей час можна присвятити роботі та тренуванням. Після обіду він прогулювався по заздалегідь складеному маршруту. Вони з Василем припустили, що Спостерігач, як і Віктор, буде діяти поблизу свого будинку. Навіщо йому їздити кудись, якщо і в його власному районі щось буде відбуватися? Значить, треба методично «пройтися» по всіх районах міста і, врешті решт, Віктор зіткнеться зі Спостерігачем.

Василь прекрасно підготував свого підопічного. Від багатогодинних ходінь у будь-якої нормальної людини вже боліли б ноги. Але у Віктора не було навіть крепатури. Він годинами бродив по вулицях, відмічаючи кожну з відвіданих на роздрукованій паперовій мапі.

А ось з подіями виявилося складніше. Віктор зрозумів, що, як Спостерігач, він тоді притягував до себе події, конфлікти. Напевно, це одна зі специфічних особливостей Спостерігача. Зараз же такого ефекту немає. Тобто хлопець ставав свідком (а потім учасником) різних неприємних ситуацій, але їх було мізерно мало. І все ж Віктор був радий, що вчасно опинявся в потрібному місці. Навіть якщо Спостерігач поки не знайдений, хлопцеві вдалося врятувати кілька людей від неминучої загибелі. Тренування в Карпатах не пройшли даром, завдяки прекрасній фізичній підготовці Віктору не була потрібна зброя, щоб впоратися з озлобленими хуліганами.

Але природа людини така, що якщо у неї щось добре виходить, вона приймає це як належне. І, врешті решт, втрачає пильність. Саме так і сталося з Віктором. Під час чергової нічної прогулянки, він помітив, як двоє міцних чоловіків переслідують молодого хлопця, судячи за віком, студента.

«Ходять ночами, – пробурчав про себе Віктор, – а потім плачуть, що їх пограбували. Вдома сидіти треба».

Він рушив слідом за цією «компанією». Двоє чоловіків з цілком певними намірами пограбувати юнака слідували за ним, а за ними, в свою чергу, йшов Віктор, теж з дуже конкретною метою. Юнак зайшов у двір, переслідувачі не відставали. Вони звернули в арку, Віктору довелося прискорити крок. І дуже вчасно, так як грабіжники вже напали на свою жертву.

– Телефон гони, падло! – почув Віктор зухвалим голос одного з нападників.

– Я зараз поліцію покличу, – відповів злякано юнак. Прозвучало це зовсім непереконливо.

Втім, поліцію покликати він не встиг. Юнак побачив, як звідкись вискочив ще один чоловік, високий, в чорному пальто. У дворі занадто темно, і обличчя розгледіти не вдалося, та й діяв незнайомець дуже швидко. У секунду один з грабіжників відлетів убік і гепнувся на землю, пролунав здивовано-обурений крик. Другий грабіжник повернувся до незнайомця, але... того вже не було в тому місці. Він з'явився з абсолютно іншого боку – і другий грабіжник відлетів в інший бік. Але тут з землі піднявся перший та спробував вдарити незнайомця в пальто. Той спритно ухилився і провів вмілу контратаку, пролунав хрускіт кісток і крики болю. Грабіжник тримався за руку, швидше за все, зламану. Удар ногою – і грабіжник вже на землі корчиться від болю.

– Вали звідси, – наказав незнайомець, і двічі повторювати не довелося. Але відбігши в сторону, юнак наостанок озирнувся, намагаючись зрозуміти, що взагалі сталося. З цими двома все зрозуміло, гопота. Але хто той, третій, що з'явився за ними? На поліцейського не схожий. Втім, яка різниця, головне, що вдалося уникнути пограбування. Юнак поспішив забратися, поки цілий.

Віктор тим часом схопився з другим грабіжником-невдахою. Той зрозумів, що противник не такий простий, і вже діяв обережніше. Зрозумівши, що від напарника допомоги чекати немає сенсу, він дістав ніж.

– Падла, підходь! – закричав він і, всупереч своїм же словам, сам кинувся на незнайомця.

Віктор легко ухилився від удару ножем, але грабіжник, схоже, в минулому займався єдиноборствами. Він зробив помилковий випад іншою рукою, а коли Віктор ухилився і від цього удару (обманного, як з'ясувалося), різко махнув ножем вгору і відразу вниз. Віктор відчув різкий біль в передпліччі, але зумів стриматися від крику. Тут же на нього посипалася серія ударів, то кулаком, то ножем. Віктор відступав, крок назад, ще крок, а потім...

Грабіжник не встиг зрозуміти, як так вийшло, що він вже лежить на землі. Тільки сильний глухий біль у потилиці, в очах потемніло, рот наповнився кров'ю, а до горла підступила неприємна нудота. Не встигнувши отямитися, він відчув різкий біль в ребрах, незнайомець явно не дотримувався принципу, що лежачих бити недобре. Грабіжник і сам не схвалював той дурний принцип, але зазвичай він був в ролі того, хто б'є, а зараз били його, і били дуже боляче. Спроби закрити руками живіт і відповзти не дали очікуваного результату. Грабіжникові стало вкрай прикро, а ще страшно. Йому захотілося покликати на допомогу, повинен же хтось викликати поліцію! Не можна ж так холоднокровно бити порядну людину посеред двору, оточеного багатоповерхівками.

– Люди, допоможіть! – прохрипів грабіжник в розпачі. – Сірий, ти де, Сірий?

Але Сірий виявився набагато розумнішим. Побачивши, як обробляють його товариша, він вирішив за краще втекти, поки не взялися за нього. Подумаєш, зламана рука! Заживе за місяць. А ось відбита печінка лікується довго.

Раптом удари припинилися. Дихати було важко, а про те, щоб піднятися, грабіжник навіть не мріяв. Ні, треба відлежатися. Живий, і слава Богу.