Глава 21

Глава 9

Можливо, якби Віктор спочатку порадився з наставником, все повернулося б інакше. Але він вирішив діяти самостійно. Та й що міг порадити йому Василь? У той момент Віктор не бачив іншого виходу, крім як зупинити Тараса.

Коли стемніло, хлопець з пакетом вийшов з дому, заздалегідь переконавшись, що ні Ірина, ні Женя його не бачать. Пройшовши в ліс, він дістав з пакета чорний худі. Буде трохи спекотно, але доведеться піти на деякі незручності. Зате натягнутий на голову капюшон добре приховав обличчя, і шанси, що Віктора не впізнають, помітно зросли. Звичайно, це так собі маскування, враховуючи як кількість жителів в селищі, так і те, що тут всі один одного знають. Ну як не здогадатися, що незнайомець в чорному одязі і є дивний «племінник» місцевої вчительки? Все ж доведеться піти на ризик.

Будинок Тараса неважко було знайти. Власне, а що шукати? Авторитет міг проживати тільки в найбільшому особняку. І, на щастя, ділянка віддалена від інших будинків. Подалі від сусідів і цікавих очей. Віктору це тільки на руку. Ніхто не помітив, як чорна тінь прокралася в темряві та причаїлася в деревах.

«А ось і його машина біля воріт, – переконався в своїй здогадці хлопець. – Значить, точно живе тут».

Якогось чіткого плану у Віктора не було. Як можна розробити план в умовах обмеженого часу, та ще не знаючи звичок Тараса? Віктор не знав навіть, чи є у того охорона. Залишається діяти по ситуації. Зрештою, у нього ж є супер здібності, пора ними користуватися для конкретної справи, а не в експериментальних цілях.

Ніч видалася тепла, втім, як і інші ночі в серпні. Хлопцеві стало парко в худі, але він стійко продовжував стежити за будинком кримінального авторитета з-за дерев. У будинку, тим часом, грала голосно музика, чулися гучні чоловічі голоси та жіночий сміх.

«А чи не покупку ділянки він святкує? – прийшла в голову думка. – Хоча такі кожен день щось святкують».

Подивитися, котра година, Віктор не міг, світло від екрану телефону видало б його укриття. Судячи з усього, вже далеко за північ. А план так і не з'явився. Хіба що спалити будинок Тараса? Дурість!

«Гаразд, почекаю, скільки можна, – вирішив Віктор, – а там подивимося. На крайній випадок спалю машину, навряд чи він здогадається, звідки вітер дме».

Однак удача сьогодні виявилася на стороні хлопця. Раптово відкрилися ворота і з'явився Тарас. Нетвердою ходою він підійшов до позашляховика. Двері відчинилися не відразу, мабуть, Тарасу важко намацати ручку. Слідом вийшла якась дівчина загорнута в рушник, і капризно запитала:

– Тарасику, ти куди?

– Йди до гостей. Мені тут треба з'їздити до однієї дурепи, вправити мізки, – відповів той. Потім вилаявся нецензурною лексикою на адресу жителів селища, Ірини, її будинку, своєї машини. Дісталося і гостям, які встигли чимось завинити.

Дівиця поспішила зникнути з очей п'яного «Тарасика», який, схоже, мав крутий та неврівноважений характер. Може і в око при нагоді двинути, а воно їй треба, макіяжем ризикувати?

– Та щоб тебе! – знову вилаявся Тарас і, не закриваючи двері автомобілю, пішов в будинок.

Віктор не впустив такий шанс. Переконавшись, що нікого поблизу немає, він миттєво підбіг до машини. Потрібно було лише пару секунд, щоб залізти на заднє сидіння і зачаїтися там. Хлопцеві навіть в голову не прийшло, що Тарас міг піти за товаришами, які сядуть якраз на заднє сидіння. Тільки коли бандит повернувся до машини, Віктор усвідомив, як сильно він зараз ризикує. Але й тут удача не підвела.

З кректанням і бурчанням Тарас ввалився важким тілом на водійське сидіння і вставив ключ в замок запалювання. Потім поміркував і зачинив двері.

«Цікаво, – подумалося позаду хлопцеві, – як він машину збирається вести в такому стані? Тут хоч і не місто з його жвавим трафіком, але й не степ».

– Майстерність не проп'єш, – крякнув сам до себе задоволено Тарас, ніби прочитавши думки Віктора.

Віктор виразно відчув настрій бандита. Незважаючи на розслаблений і п'яний стан, Тарас відчував прямо дитячу образу, що Ірина не дала відповідь відразу. Як же, йому посміли відмовити в черговий раз. Ні, таке пробачити він не може. Треба показати, хто тут господар. Буде йому якась вчителька палиці в колеса ставити! Ось отримає зараз по пиці, вмиється кров'ю, поступливіше стане. І не Тарас, а Тарас Іванович!

Відчуваючи це, Віктор все більше зміцнювався в своєму рішенні. Якщо спочатку й були сумніви, то зараз вони повністю пройшли. Цей виродок і справді здатний побити беззахисну жінку, а там, можливо, і Женю. Від такої думки кулаки Віктора стиснулися. Але поки не час, ще зарано. За час свого проживання і недавніх прогулянок, він встиг добре вивчити селище. І знав, якою дорогою поїде Тарас. Гірська місцевість прекрасна тим, що не можна прокласти асфальт там, де захочеться, в будь-якому випадку будуть ділянки, що огинають пагорби. Віктор пам'ятав про парочку таких ділянок, дорога там проходить на деякій відстані від будинків. Темно й тихо – ідеально! Головне, щоб Тарас зміг доїхати до цього місця, а не врізався в найближчий стовп. А вірогідність подібного результату ще як велика.

Хлопець даремно переживав, майстерність справді не проп'єш. Тарас вів машину на подив рівно й акуратно. Хто б подумав! Виглядаючи обережно зі свого укриття, Віктор підглядав дорогу в лобове скло. Важливо не пропустити поворот. Далі буде ще один, проте мало що? Той варіант потрібно залишити на крайній випадок.

Нарешті, вони під'їхали до потрібного місця. Тарас, щоб вписатися в поворот, зменшив швидкість, і тут почув ззаду чийсь голос.

– Ку-ку, – сказав голос.

Добре, що машина їхала повільно, інакше водія і його таємного пасажира сильно тряхнуло б, настільки різко Тарас дав по гальмах. Але не встиг він навіть озирнутися, як хтось ззаду схопив його за голову і з усієї сили, наскільки це було можливим в обмеженому просторі салону, ударив об кермо. Вирубити п'яного чолов'ягу не так просто, довелося повторити кілька разів. Тарас обм'як і завалився на кермо, з розбитого чола рясно потекла кров.