Глава 16

Глава 4

Напевно, 31 грудня в будь-якій українській сім'ї проходить однаково. З самого ранку приготування, кухня наповнюється запахами смаженого і вареного, кожен виявляє, що чогось не вистачає – баночки горошку, пачки майонезу або борошна, і поспішає в магазин. Потім, коли холодильники поступово заповнюються смаколиками, починається генеральне прибирання, а в перервах проходить дегустація страв, але акуратно, щоб побільше залишилося на вечір.

Віктор навіть не помітив, як його втягнули в активну участь у цьому процесі. Він встиг лише провести ранкову «Сурью Намаскар», а потім Іра навантажила його завданнями – розчистити доріжку на вулиці, так як знову намело снігу, допомогти нарізати салати, посмажити котлети. Сама вона практично до обіду простояла біля плити, а Женя тим часом займалася прибиранням. У будинку на всю гучність звучав рок, який однаково любили і господиня, і Євгенія, та й сам Віктор не проти послухати «Океан Ельзи», «O.Torvald», «ТіК». Вся команда працювала так згуртовано, що вже до 4 годин дня будинок був вичищений до блиску, а обидва холодильника ломилися від їжі. Якраз залишився час відпочити перед нічним застіллям.

Для новорічної ночі Віктор надів стильні сірі джинси та чорну сорочку з візерунком. Трохи похмуро вийшло, але хлопець не планував наряджатися у відпустці, речі підбиралися тільки найбільш практичні. Втім, це краще, ніж спортивний костюм. А ось дівчата вбралися по вищому розряду. Струнку ладну фігуру Ірини обтягує елегантна біла сукня, а свій образ жінка доповнила пишною зачіскою та легким макіяжем. Стримано і витончено, але неймовірно привабливо. Євгенія, навпаки, віддала перевагу простоті – сині брюки в обтяжку і сорочка в червоно-чорну клітинку. У той же час, цей невигадливий наряд прекрасно підкреслює струнку фігуру, а розпущене довге каштанове волосся до пояса візуально збільшили зріст. Відчувається, що у обох дам відмінний смак, кожна з них підібрала те, що ідеально підходить під її вік та статуру.

Увійшовши до вітальні Віктор побачив, що дівчата вже сидять за столом і ведуть досить жваву бесіду. При появі хлопця, Ірина відірвалась від обговорення чогось дуже цікавого та привітно вказала гостю на вільний стілець біля неї.

– Вікторе, ти п'єш? – запитала господиня, кинувши погляд на пляшку ігристого вина, що по традиції прикрашає новорічний стіл.

– Рідко, – відповів хлопець, сідаючи за стіл.

– Ну, я сподіваюся, що як чоловік, ти відкоркуєш пляшку? До речі, скільки там часу?

– Ще 10 хвилин, – відповіла Женя, друкуючи щось в смартфоні. – Все, здається, всіх привітала.

– А батька? – Іра строго подивилася на дочку.

Дівчина знизала плечима, щось невиразно пробурмотівши. Схоже, нагадування про батька її дратує.

– Гаразд, – вимовила Іра. – Потім поговоримо. Що включимо, кіно або музику?

– Краще музику, а то знаю я твоє кіно, знову якусь радянську муть поставиш.

Євгенія дотяглася до ноутбука, що стоїть неподалік, і ввімкнула легку музику з різдвяними мотивами.

– Вітя, не соромся, насипай собі побільше, – гостинно запропонувала Іра. – Женя, а ти чого сидиш? Залишилося кілька хвилин.

– Вік, – тихо сказав хлопець, розглядаючи заставлений стравами стіл. Між тарілками горять красиві свічки, прикрашені новорічними блискітками. Виглядає красиво, але зараз при вигляді свічок у Віктора кольнуло в серці. Відразу згадалася Ліка, її повільне згасання, і свічка, що передвіщала смерть. Хлопцеві стало ніяково, що знову не сховалося від Євгенії.

– Що? – перепитала Іра, не почувши слова Віктора.

– Вік, – вже голосніше повторив хлопець, продовжуючи гіпнотизувати найближчу свічку. – Мене так називають.

– Вибач, – поправилася Ірина, спантеличена спохмурнілим виразом обличчя гостя.

«Невже, я його образила?», – подумалося жінці. Звідки їй було знати, що виною всьому трагічні події, які довелося пережити Віктору?

Незручну ситуацію виправила Євгенія. Вона подала пляшку ігристого вина хлопцеві.

– Ну, відкривай, – зажадала дівчина. – А то так і просидимо до ранку.

Схаменувшись, Віктор, відірвав погляд від вогника свічки. Справді, минуле вже в минулому, і раз тебе покликали за святковий стіл, то й вести себе треба відповідно. Він спритно відкоркував пляшку, пролунав характерний хлопок, і вино розлилося по високих келихах. Ірина зрозуміла, що від хлопця не варто чекати ані тостів, ані взагалі якоїсь ініціативи. Євгенія теж не виявляла активності, вважаючи за краще, щоб командували старші. Значить, доведеться брати справу в свої руки.

– З Новим роком, дітвора! – радісно вимовила Іра. – Нехай збудуться всі мрії!

Пролунав дзвін келихів, потім кожен зробив по невеликому глотку, як і годиться. А далі знову мовчання. Віктор зайнявся їжею, радіючи, що це дозволить йому не вести бесіду, а Євгенія знову схопилася за телефон, однією рукою орудуючи виделкою, другою – щось друкуючи. Молоді люди навіть не помітили подих Ірини, яка тільки головою похитала від цієї картини. Добре застілля, нічого не скажеш!

Відчуваючи наростаючу напругу і розчарування господині, Віктор спробував взяти себе в руки. Він прекрасно розумів, що поводиться вкрай невиховано, не так, як годиться чемному гостю. Але що робити, якщо саме зараз, через 5 тижнів, його серце стислося від болю? Досить було побачити запалені свічки, щоб спогади повернулися до нього. І чому цей біль прийшов так несподівано? Він подивився на посмутнілу Ірину, і йому раптом стало соромно (за час роботи в соціальній службі він встиг забути це почуття).

– Коли я тільки прийшов у соціальну службу, – Віктор вирішив розрядити обстановку за допомогою забавної історії, – мені попався один клієнт. Його сусід робив вічний ремонт, 5 років поспіль. Кожен день торохтів інструментами, в основному перфоратором. Тільки на Новий рік його не було чутно, і то, мабуть, завдяки салютам. І ось настає перше січня, потім друге, а сусіда все не чути, як ніби нема його. Нарешті, третього січня цей клієнт не витримує, і приходить до нас. Виявилося, він так звик до шуму, що вже не уявляє життя без цього. І запитує, що ж йому тепер робити?