Глава 11

Глава 11

Весь наступний тиждень Віктор займався тим, що бродив по ночах в темних закутках міста і вносив корективи в плани місцевого криміналітету. Вдень читав книгу і виконував вправи, що описані в ній. Така практика принесла свої плоди – він став відчувати не тільки емоції людей, а й їхні наміри. Це дуже допомогло в його сутичках з нападниками, так як тепер він передбачав заздалегідь, що вони будуть робити. Заодно навчився використовувати підручні засоби – цеглу, палицю, дерев'яний ящик, викинутий біля сміттєвого бака, пляшку. Будь-який твердий предмет можна використовувати як зброю.

Звичайно, і самому хлопцеві час від часу діставалося. Одного разу противник примудрився порізати йому курточку, і довелося купувати нову. Іншим разом Віктор отримав добрячий удар по обличчю і мало не залишився без передніх зубів. А буквально вчора ледве встиг ухилитися від удару викруткою в живіт, зате пропустив удар ногою в коліно, і тепер шкутильгав.

В цілому ж тиждень пройшов незвично і по-своєму цікаво, доволі насичено. Пригнічувала тільки необхідність щодня звітувати перед Образом. А ще Віктор став помічати, що Образ явно чимось незадоволений. Сьогодні, під час ранкової передачі емоцій фігура взагалі нічого не сказала, як з'явилася мовчки, так і зникла.

– Ну й добре, – знизав плечима Віктор. – Все одно з нього такий собі співрозмовник.

Цей вечір він планував провести з Лікою. Вони домовилися сходити в кіно, на хорор, які так обожнює дівчина. Віктор, взагалі байдужий до фільмів жахів, вирішив, що потрібно розвіятися.

Він уже одягався, коли кімната раптом потемніла, і все стало бачитися в сірому кольорі, як зазвичай буває під час трансу. Віктор спробував зробити крок, але не зміг, ноги ніби приросли до ламінату. А потім настала слабкість, від якої хлопець впав на підлогу. Як не намагався він підвестися, але ноги не слухалися його, та й руки все більше слабшали.

– Що відбувається? – видавив з себе Віктор. – Я ж сьогодні навіть не практикувався...

– Жалюгідна людинка, – пролунав поряд сердитий голос.

Віктор підняв голову і побачив в метрі від себе темну фігуру. Від Образа відчувалася неприхована погроза, сама атмосфера в кімнаті стала настільки наелектризованою, що здається, ось-ось станеться вибух.

– Як ти посмів?! – зі злістю запитала фігура.

– Що? Що посмів? – Віктору насилу вдавалося вимовляти слова, у роті пересохло, як в пустелі. Голова як в тумані, страшенно хочеться пити, а ще горло ніби здавлене зашморгом.

Фігура навіть сіпнулася від обурення. Втім, можливо, Віктору просто здалося, в такому стані він взагалі не впевнений, що ще живий.

– Посмів ослухатися! – грізно сказав Образ. – Ти думав, ми не помітимо, як ти втручаєшся в події? Думав, що й далі зможеш порушувати правила? Ми давали тобі шанс виправитися, але ти ним не скористався.

На цій фразі Віктор сам несподівано зазнав прилив гніву. Злість настільки охопила парубка, що йому навіть вдалося підвестися трохи.

– Шанс виправитися? – вигукнув хлопець, наскільки у нього вистачило сил. – Шанс стати байдужою скотиною, що мовчки спостерігає, як вбивають людей?! Страх, відчай, злість, заздрість – ви хотіли, щоб я приносив все це вам, і ще радів цій можливості?

Здається, Образ трохи розгубився, він явно не очікував такого спалаху гніву на свою адресу, не звик, що якийсь смертний може йому грубити. І вже в наступну секунду фігура відповіла громовим голосом:

– Ніхто не змушував тебе приносити страх і відчай! Ти був вільний у виборі емоцій. Ти міг отримувати радість, щастя, любов, і ділитися цим зі мною. Те, що ти зустрічав тільки негатив, винні не ми, а цей світ, просочений болем і бажанням людей знищувати один одного.

Тепер сторопів Віктор. Дійсно, жодного разу Образ не вказував йому, які емоції він повинен передавати через транс. І в книзі нічого не було написано про це. Виходить, він сам винен? Ні, щось тут не те... Адже він не шукав конфлікти, навпаки, вони самі ніби знаходили його. Чому йому не зустрічалися закохані парочки, наприклад? А той мужик з кафе? Він був радісним, світився від щастя, а потім збив дитину.

Але розвинути свої думки Віктору не вдалося. Образ знову заговорив, тільки тепер в його голосі була крижана холодність.

– Я попереджав, що тебе чекає покарання. І тепер ти його отримаєш!

Обриси кімнати стали змінюватися, не різко, а поступово, ледь вловимо. Але вже через хвилину Віктор побачив, що він знаходиться в... спальні Ліки. Висока струнка дівчина з розкішним білявим волоссям сиділа за туалетним столиком і накладала макіяж. Працюючи візажистом, вона добре знається на макіяжі, і любить завжди виглядати неперевершено. Одягнена в улюблену рожеву футболку й сірі спортивні штани, вона здається такою затишною та милою, що у Віктора защемило в серці. Ліка часто здавалася йому навіженою, егоїстичною, часом і зовсім стервозною. Але зараз, дивлячись на дівчину в спокійній домашній обстановці, він згадав, чому закохався в неї – у Ліки була настільки тепла усмішка та яскравий, повний життя погляд, що навіть айсберг би розтанув від них.

– Ліка! – крикнув Віктор, щоб попередити про небезпеку.

– Вона нас не чує, – єхидно вимовив Образ – І не бачить.

– Навіщо ти притяг нас сюди? – із завмиранням запитав Віктор, передчуваючи, що нічого хорошого очікувати не варто. – І як ти це зробив?

– Жалюгідний чоловічок! – зарозуміло відповіла фігура. – Ти би міг з часом дізнатися всі секрети, але ти сам відмовився від цього дару! А притягнув я тебе сюди, щоб ти відповів за свою зухвалість.

Ліка закінчила з макіяжем, встала з-за столика і зробила кілька кроків до шафи. Зупинившись на половині шляху, вона підняла руку і потерла скроні, потім похитнулася. Іншою рукою вона взялася за серце, а потім ноги дівчини підкосилися, і вона впала на підлогу. У Віктора перехопило подих, коли голова Ліки повернулася в його бік. Він пам'ятав, що вона не бачить його, напевно, перед її очима стоїть звична картина, спальня, меблі навколо. А в погляді синіх, майже фіолетових очей дівчини все та ж жага життя, прагнення насолодитися дарами цього світу.