Глава 9

Глава 9

Завдяки тому, що в магазині зброї не було інших покупців, Віктору вдалося отримати детальну консультацію продавця. Спочатку він планував купити електрошокер, але з'ясувалося, що ці засоби індивідуального захисту заборонені в Україні. А ті, які все ж таки можна використовувати, жодного ефекту не дають. Ні, звичайно, в інтернеті можна придбати шокери, замасковані під ліхтарики, але якщо з таким гаджетом затримає поліція, то доведеться давати довгі пояснення. А ефективність цих «ліхтариків» теж вельми неоднозначна.

– Для самооборони краще взяти газовий балончик, – запропонував продавець. – Тільки його не можна використовувати в приміщенні та проти вітру, інакше самому можна газом надихатися.

– Який ефект від нього?

– Сльози, нежить, обличчя пече. Нападнику точно буде вже не до вас.

– Гаразд, дайте два.

На обличчі продавця промайнув легкий подив. Напевно, жоден інший покупець не планував так активно оборонятися, що знадобилося відразу два балончика. Проте якщо клієнт хоче, то може скупити хоч увесь запас.

Вийшовши на вулицю, Віктор стиснув в кишені один з куплених балончиків і попрямував додому. Можливо, варто було ще взяти пневматичний пістолет? Але продавець запевнив, що для самозахисту ті не годяться. Куля не завдає особливої шкоди, тим більше, якщо нападник в зимовому одязі. А стріляти в обличчя небезпечно, є ризик вибити око, а це вже кримінальна відповідальність. Так що сльозогінний газ виявився найбільш розумним варіантом.

«Що за дурні закони! – думав Віктор. – Коли ходять п'яні компанії та лякають перехожих – це нормально, не заборонено. А якщо ця компанія на тебе напала, і ти під час самозахисту вибив комусь із них око, то ти вже лиходій та вбивця. Ідіотизм».

У дворі було темно, лампочка ліхтаря, як завжди, не працює. Єдиним джерелом світла слугує тільки лампа біля входу в під'їзд. Віктор озирнувся, і, переконавшись, що перехожих немає, підійшов до дерева – тут темніше за все. Хлопець дістав газовий балончик, і деякий час крутив у руці.

«Яким пальцем натискати на кнопку? Великим? Вказівним? У кіно, здається, натискають вказівним. Але так незручно. Ні, краще великим».

Віктор спробував легенько натиснути кнопку, але вона не піддалася. Ще одна спроба, вже з більшою силою. З сопла пролунало шипіння, потім невпевнено вилетів невеликий струмінь. Зосередившись і зрозумівши, з якою силою треба натискати, Віктор зробив третю спробу. Цього разу все вийшло, струмінь виявився досить потужним, а хлопець відчув неприємний їдкий запах.

«Так, тепер спробуємо швидко дістати з кишені».

Віктор тренувався, поки повністю не спустошив балончик. Добре, що купив два. Викинувши порожній балончик в сміттєвий бак, хлопець пішов додому. Не сказати, що такий засіб самооборони його сильно вразив. Навряд чи з ним можна протистояти грабіжнику з ножем або чимось серйознішим. Але це краще, ніж зовсім нічого.

Сьогодні з Образом зв'язуватися не було необхідності. Та й бажання теж. День пройшов спокійно, ні в яких конфліктах Віктор участі не приймав, тому й передавати нічого. На щастя. Зате нарешті відповіла Ліка. Виявилося, що вона з друзями їздила в Буковель, і їй було не до телефону.

– Ти вже не ображаєшся? – обережно поцікавився Віктор.

– На тебе? – засміялася Ліка. – Ні. Я всім розповіла, що ти страшний, потворний зануда, до того ж соціофоб, і приводити тебе в пристойну компанію небезпечно. Якби ти знав, як мене жаліють тепер! Кажуть, що я бідна й нещасна, раз закохалася в такого дикуна.

– Радий, що ти змогла отримати з цього вигоду, – посміхнувся у відповідь Віктор. – Може, зайдеш сьогодні? У мене вільний вечір.

– Ой, я ж не сказала! Ми ще на вокзалі в Івано-Франківську, чекаємо на потяг. Так що вдома буду за кілька днів. Тоді й побачимося. Все, цілую, до зустрічі!

Віктор відклав телефон і подивився на годинник. Ще тільки восьма вечора. Чим би його зайнятися? Серіал, ігри, книга. Раптово Віктор зрозумів, що нічого не хоче. Чомусь пропав інтерес до того, що захоплювало зовсім недавно. Поміркувавши ще кілька хвилин, він піднявся з дивану і попрямував у ванну. Мабуть, сьогодні варто раніше лягти спати. В останні дні він спав дуже мало, треба надолужити згаяне.

Однак уже через три або чотири години Віктор відкрив очі й зрозумів, що виспався. Вірніше, фізично він би ще поспав, але сон не йшов. Пововтузившись у ліжку, та зрозумівши, що спроби заснути ні до чого не приведуть, Віктор встав, та вдягнувши спортивні штани, пішов на кухню. Поки чайник грів воду, хлопець зробив невелику розминку, потім заварив ромашковий чай, який зазвичай допомагає боротися з безсонням, заспокоює.

Телевізор вмикати не хотілося, тому Віктор взяв гарячу чашку й підійшов до вікна, сьорбаючи чай. Звичайно, на вулиці темно і порожньо. Скільки зараз, 2 годині ночі? Хто стане в такий час бродити по вулиці? Хоча... Здається між двома гаражами промайнула тінь. Віктор скоріше відчув ледь вловимий рух, ніж побачив, тому що тіні дерев і гаражів зливаються. Здалося?

Відомо, що якщо хочеш щось розгледіти в темряві, то потрібно дивитися не прямо в цю точку, а поруч з нею. Дійсно, рух повторився. Заінтригований, Віктор загасив світло на кухні, щоб відображення на склі не заважало. Знадобилося не менш 5 хвилин, поки очі звикли до темряви. Тепер уже хлопець зміг розгледіти неясний силует, ніби хтось присів навпочіпки.

«Я мабуть ненормальний, але я хочу розглянути ближче цю ніндзю», – вирішив Віктор і швидко одягнувся. Сунувши руки в кишені пальто, хлопець намацав газовий балончик. Як вчасно він його купив!

Вийшовши з під'їзду та розуміючи, що в світлі лампи його добре видно, Віктор зробив вигляд, що просто пішов у справах (і які ж це справи можуть бути в такій пізній час?). Переконавшись, що опинився в тіні, хлопець зупинився, ретельно прислухавшись. Тиша. Знову довелося вичікувати, щоб очі звикли й почали розрізняти сірі темні об'єкти. Так і є! Біля гаражів справді хтось сидить, навіть щось робить. Пиляє? Ріже?