Глава 2
Ледве Віктор увійшов до квартири й зачинив двері, пролунав виклик на мобільному. Від Ліки, дівчини, з якою зустрічається вже півроку. Не те, щоб серйозні відносини, але вони дійсно стали близькими за цей час.
– Привіт! – відповів Віктор. – Стривай, роздягнуся, тільки зайшов.
Намагаючись утримати плечем телефон біля вуха, він розшнурував високі армійські черевики, і ледь не впав, втративши рівновагу. Вирівнявшись, він зрозумів, що Ліка щось наполегливо запитувала:
– Алло, Вік? Ти чуєш?
– Так пробач. Я слухаю.
– Ти згоден? Ну скажи, що ти згоден!
– Ок, я згоден. Ти ж знаєш, я за будь-який кіпіш, крім голодування.
Він почув, як Ліка з радістю комусь сказала: «Він буде, тепер ти з ним познайомишся!».
– Агов, ти з ким там розмовляєш? – поцікавився Віктор, намагаючись помити руки так, щоб не впустити телефон у раковину.
– З Танею. Я ж тобі щойно говорила, у нас буде паті. Мої подруги, їх хлопці, і ти, звичайно ж! Скільки можна мені самій приходити на паті?
Тільки зараз Віктор зрозумів, на що погодився. Він страшенно не любив всі ці знайомства з друзями, подругами, родичами. І вважав, що знайомитися варто хіба що на весіллі, ніяк не раніше. Та й там не обов'язково.
– Вибач, я тебе погано розчув тоді. Я не зможу прийти, розумієш... Мені потрібно буде відвідати батьків, давно обіцяв приїхати...
– Ага, ага, – сердито прошипіла Ліка. – Вік, я вже напам'ять знаю твої відмазки. І, знаєш що, мені набридло! Спробуй тільки не прийти, я вже всім пообіцяла, що ти будеш. Вони дуже хочуть з тобою познайомитися.
– Я ж казав, щоб ти не обіцяла за мене. Ні, Ліка, пробач, я не прийду, – твердо відповів Віктор.
– Ну і на хрін тебе!
На тому кінці пролунали гудки.
«Здається, образилася, – подумав хлопець. – Ще одна правда з життя психологів – вони теж люди, і в них теж буває не все добре в особистому житті».
Він подивився на своє відображення у дзеркалі. Симпатичний брюнет з синіми очима, виглядає молодше за свої 30-ти років, непогано складений, трохи вище середнього зросту. Що ж, природа добре постаралася. Правда, трохи смутку в очах, але це не псує, навіть навпаки, додає загадковості.
Покривлявшись біля дзеркала, Віктор посміхнувся і пройшов до кухні. Через годину, повечерявши під улюблений серіал, він ліг на диван у вітальні, взявши велику чашку чаю. Вечори він зазвичай проводив за онлайн іграми або з Лікою. Але здається, сьогодні Ліка не прийде. Грати теж не хотілося. Почитати? Хлопець окинув поглядом полку з книгами, згадуючи, що ж він ще не читав.
– Стоп! – саркастично промовив він сам до себе. – У мене ж є чудо-книга, яка дарує заряд бадьорості та галюцинації.
Він пройшов в передпокій, взяв рюкзак і вийняв роздруківку, з якою повернувся назад у вітальню, знову ліг на диван.
– А-ну, а-ну...
З перших рядків стало ясно, що в книзі розповідається про якийсь портал, що кудись там веде. Стиль, до речі, гарний, читається легко, ніяких зарозумілостей. Все просто, зрозуміло, і навіть цікаво. Чимось схоже на фентезі, індійське фентезі. Через кілька сторінок попався опис вправи на дихання. Нескладна, але смішна. З боку така практика напевно виглядає безглуздо.
«Цікаво, хто в здоровому глузді буде це повторювати? – подумалося Віктору. – Хоча, судячи з її останнього власника, при здоровому розумі таке взагалі не читають». З цією думкою хлопець заснув, навіть не встигнувши роздягнутися.