Розділ5

Субота.
Катарін лежала та читала книгу. Вона , як істинний спостерігач переживала всі події з героєм. Дар такий, як в Катарін зустрічаіся рідко, спостерігч не лише той хто любить читати книги та відкривати їхні душі та створювати по них паралель. Спостерігач - тонко відчуває емоції головних героїв, навіть плаче та сміється разом з ними.

Подзвонив телефон. Невідомий номер.
-Це Катарін Острозька? 
-Так. Це хто?
- Ніколас Мюлехен. У Вас є вільний час?
Кат здивувалася, що Нік вирішив їй зателефонувати.
-Що ти хочеш?
-Маю нагоду запросити Вас на прогулянку в честь нашого примирення.
-Взагаліто ми ще не помирились.
-То помиримось.
-Ти не тільки переді мною винен, а й перед Нікою.
-У неї пробачення буде просити мій друг Ден.
-З чого ти взяв, що я з тобою піду?
-Напевне тому, що я красивий., - єхидно мовив хлопець.
Катарін уже сміялась.
-Ой, не сміши. Я не з тих хто від кожного твого слова буде  текти.
-Ну то ти ідеш чи ні? - хлопець був роздратований.
Катарін подумала:"Чом би й ні?"
-Ну, давай. В скільки?
-В сім. Піде?
-Так.
-От і чудово. Геолокацію скину.
В телефоні почулися гудки.
Шоста година.
Катарін одягла сині джинси та білу бвузу. Каштанове волосся вона зібрала в хвіст.
Місцем зустрічі був парк.
Біля фонтану її уже чекав Нік. Він був  в джинсах, синій толстовкі та білих кросівках.
-Привіт., - весело сказав їй хлопець.
-Привіт, -відповіла Катарін, яка ще досі було здивована, що вона на прогуоянкі з Нікрм чиї сірі очі єхидно блищали.
-Пройдемось? - запитав Нік, показуючи на дорогу. 
-Так. Що тебе нашьовхнуло мене позвти на прогулянку? - запитала дівчина дивлячись своїми янтарними очима на хлопця. 
-Вирішив попросити пробачення за себе і за своїх придурків, - він теж глянув на неї своїми темно-сірими очима, які були холодними та бездушними. 
Катарін задумано подивилася в очі Ніка. 
"Щось тут не те", - подумала дівчана та поправила прядку свого каштанового волосся. 
-Пішли в, якесь кафе, - запропонувала дівчина. 
-Пішли. Он там є прекрасне кафе під зоряним небом. Люблю зорі, - мовив хлопець поправляючи своє чорне волосся. 
Катарін посміхнулась. 
-Що? Щось не так? 
-Все ок. Просто я теж їх люблю. А ще люблю дивитись на нічне місто та зорі із своєї квартири. 
-Зрозуміло. 
Далі вони йшли та розмовляли про сузір'я та їх красу. 
Кафе в, яке вони прийшли виявилося поділялося на дві частини:в середені та накриші. 
Вони сіли за столик. Підійшла офіціантка, висока блондинка з чудовою вродою. 
-Що ви будете щамовляти? - запитала дівчина на бейджеку, якої написано ім'я Мілана. 
-Каву, - сказала Кат. 
-Каву та якийсь десерет, - сказав Нік та ковзнув не однозначним поглядом на офіціантку, яка йшла від них.

-Чим ти ще займаєшся? - запитав хлопець переводячи погляд на Катарін.
-Читаю книги, як і всі спостерігачі, - рівнодушно сказала дівчина показуючи, що її ніяк не зачепило те, що її друг подивився на іншу.
-Як ти відносишся до походів в ліс?-допитувався Нік.
-Люблю. Особливо ночі в лісі красиві, коли небо зоряне.
-Ваш заказ, - сказала офіціантка ставлячи на стіл два горнятка кави та десерт.
-Дякую, - мовив хлопець та усміхнувся їй.
Кат лише щакотила очі.
Схоже, що хлопець старався зачепити дівчину своєю поведінкою, але та лише кидала байдужі погляди на нього.

Дівчина з хлопцем все більше й більше знаходили в собі спільне. Сміялись на різні теми. Можна було подумати вони знають одне одного давно.
Катарін подивилася на годинник. Дванадцята.
-Мені вже час.
-Я тебе проведу, - сказав Нік та покликав офіціантку.
-Так?
-Ми б хотіли розрахуватись за замовлення.
Уже через п'ять хвилин вони йшли по нічному місту.
Біля Ніка зупинилась чорна автівка. Відкрилось заднє вікно і з нього виглянув чоловік з сивим волоссям та синіси очима.
-Ніку, що ти тут робиш?
-Та ось зі знайомою вирішили пройтись.
Чоловік оцінююче подивився на Катарін.
-Не запізнись завтра, Ромео, - мовив він до Ніка та усміхнувся Катарін.
Авто поїхало далі.
-Це хто? Твій батько чи дідусь. Я не розбираюсь у віковій категорії.
-Це мій наставник. Він забрав мене та Мед з притулку, як і всіх своїх учнів, - понуро відповів хлопець.
-Вибач. Я теж сирота, тому розумію, як це.
Далі вони тихо йшли. Дійшовши до під'їзду першою мовила Кат.
-Дякую, що покликав. Я знаю, що Ніку ніхто не приглашав так, як ти мене. Було весело. Бувай.
-Взаємно. Бувай.
Цієї ночі обоє не могли заснути. Вони думали про проведений час.
Катарін думала "Чому саме мене пригласив?", а Нік "Не потрібно було спорити. Вона добра людина. Я лиш гратиму її відчуттями."