6

На другий день після пар я, як завжди, була повністю занурена у своє навчання. Телефон без упину вібрував — дзвонив Діма. Я поставила його на беззвучний режим, але все одно час від часу дивилася на екран — раптом зателефонує хтось важливий.
І тут з’являється повідомлення: «Візьми слухавку, це важливо».
Я зітхнула й відповіла на виклик — і раптом опинилася в конференції.
Спочатку я почула голос дівчини, знайомий, але далекий. А потім — голос Кості.
— Марина: Привіт, Костю. Подзвонила запитати, як у тебе справи… і чи зможемо побачитись на днях?
— Костя: Привіт. Хіба що в автошколі. Цей тиждень я працюю з дядьком.
— Марина: Слухай… я тут чула, що ти з якоюсь дівчиною спілкуєшся.
— Костя: Є таке. Ми друзі. Мені цікаво з нею.
Я ледь помітно всміхнулася — моє его мимоволі підняло голову.
 Марина: 

- А ти не плануєш з нею зустрічатися? Просто щоб я знала, і не було непорозумінь.
 Костя:

- Поки що ні. Побачимо з часом. Я скажу тобі, коли щось зміниться, — і він тихо засміявся.
 Марина: 

- Ну добре. Тоді побачимось в автошколі.
 Костя: 

- Так. Бувай.
Усі вийшли з розмови, окрім мене й Діми.
Я:

- Що ти хотів мені цим показати?
 Діма:

- Що твій хлопець може зустрічатися з іншими дівчатами.
 Я: 

-Я ж казала — це не мій хлопець. Навіщо ти лізеш туди, де не треба? Краще знайди собі когось.
Діма:

-  Я ж казав, що хочу бути з тобою.
Я: 

- І я вже багато разів тобі відмовила. Припини так себе поводити.

Діма:

-  Я сказав — так буде.
Я: 

- Тоді бувай.
Я не встигла покласти слухавку, як одразу подзвонив Костя.
— Ну що, перевірку пройшов? — засміявся він крізь зуби.
— Яку ще перевірку? — зробила вигляд, що не розумію.
— Ту конференцію. Я чув, як клацають твої клавіші на ноутбуці. Я цей звук уже напам’ять знаю.
— Це не я… Це Діма мене спеціально туди втягнув, щоб ми з тобою не спілкувались, — зізналася я.
— Хочеш, я його трохи налякаю? — запитав Костя.
— Не треба. У нього і так свої проблеми. Але ти добре тримався, — сказала я щиро.
— Хотів говорити інакше, коли зрозумів усе… але подумав, що тобі це не сподобається, — тихо відповів він.
— І правильно подумав, — усміхнулась я.
Так і закінчився той вечір — трохи дивний, трохи напружений, але по-своєму теплий. Ми ще трохи поговорили про цю історію… і відпустили її разом із ніччю.