Епілог

Подруга Мії, Моніка, зосереджено затягувала корсет білої сукні, натягуючи шнурівки все тугіше й тугіше. Мія намагалася тримати рівне дихання, але все-таки засміялася, злегка похитуючи головою.

– Ой, Моніко, ти що, хочеш, щоб я взагалі дихати перестала? – пожартувала, відчуваючи, як корсет міцно охоплює талію.

Моніка звела догори очі й теж розсміялася: 

– Ну, треба ж, щоб усе було ідеально! Не хочеш же ти, щоб твоє весільне фото зіпсувала якась складка?

– Якщо так затягуватимеш, я просто зомлію!

Моніка відступила на крок, оглядаючи Мію з усмішкою, а потім лагідно додала: 

– Ну, скажу чесно, Міє, ти маєш просто казковий вигляд. Але це справжнє мистецтво – затягнути корсет так, щоб ти не задихнулася і водночас мала ідеальну талію. Останній раз! – і знову потягнула за шнурки.

– О Боже! Я точно впаду там, якщо ти і далі затягуватимеш! – Мія вдала, що от-от втратить свідомість, і вони обидві розсміялися.

Навколо кімнати панувала атмосфера метушні – всі готувалися до весілля. Подруги, які приїхали здаля, збирали букети. Десь у сусідній кімнаті вже чекали кілька гостей, а за дверима чулося, як обговорюють деталі церемонії. Не зважаючи на статуси наречених, весілля було невеликим та скромно організованим.

– Як же я хвилююся! – зізналася Мія, уважно дивлячись на своє відображення у дзеркалі.

Її біла  трохи пухнаста сукня лягала була дійсно бездоганною. Довгий шлейф тягнувся позаду, на ньому було вишито тонке золотисте мереживо у вигляді квіткових мотивів, які перегукувалися з весняною темою свята, додаючи образу Мії ще більше ніжності.

Моніка засміялася: 

– Ти хвилюєшся? Ой, подивилася б ти на свого Айдаса. Він бігає, як шалений, переконується, що все готове до дрібниць. Мені здається, він навіть перевіряє квіти по кілька разів. Він милий.

Мія трохи розчервонілася, і серце наповнилося теплом, коли вона подумала про те, як її життя змінилося з його появою. Навіть коли він був десь там, за дверима в залі, вона однаково відчувала його мандраж.

– Він дарма хвилюється, бо все добре.

– Так… – подруга оглянула наречену з ніг до голови. – Тут, здається, все готово. А макіяж – ти вже сама, які завжди… – Моніка кивнула і побігла до дверей. – Гаразд, я швидко.

Мія видихнула насилу і стала перед великим дзеркалом, повільно проводячи пензликом по віям, намагаючись зосередитися на макіяжі. Цієї миті двері розчинилися, і в кімнату майже влетіла Селін, бурхлива та життєрадісна, як завжди. За нею спокійнішою ходою крокувала Кларісса – кругленька, вагітність їй дуже пасувала, згладжуючи її суворість та неприступність.

– Міє, ти неймовірна! Просто поглянь на себе! – вигукнула Селін, зупиняючись поруч із дзеркалом і нахиляючись ближче, щоб оцінити макіяж. – Ти найкрасивіша наречена, яку я коли-небудь бачила!

– Дякую, але я ще не закінчила.

Селін, повна енергії, знову засміялася:

– Знаєш що, Міє? Хочеш побачити дещо? У мене є невиличка новина, – вигукнула з інтригою в голосі, але, не дочекавшись відповіді, вихором вибігла з кімнати.

– О, ні… – Кларісса зітхнула, прикладаючи руку до чола. – Селін завжди така несподівана. Ти будеш шокована.

Минуло лише кілька хвилин, коли Селін повернулася, але цього разу вона не була сама.

Так, новина дійсно була «невеличка»... зважаючи на невисокий ріст гостя.

Під руку вона привела юнака – неймовірно красивого акуратного хлопця з легкими хвилястими волоссям кольору стиглого каштана, що спадали на лоб. Його глибокі зелені очі світилися цікавістю, а усмішка була теплою та щирою. На ньому був простий стильний костюм, який підкреслював його струнку худорляву фігуру, а в руках він тримав маленький букет квітів. Трішки нижчий за Селін.

– Ось він! Я знайшла його! – радісно вигукнула Селін, вказуючи на хлопця. 

– Неймовірно, але... Її кастинг вдався, – Кларісса тяжко видихнула та хитнула головою. – Вона дійсно знайшла його.

– Він став чи не тисячним, хто за два місяці запропонував мені бути разом, – захоплено заявила Селін, не зупиняючись ані на мить. – Але знаєш що? Тільки погодилася – і раптом браслети. Уявляєш? Я майже зневірилася, аж раптом він!

– Невже? – піддражнила її Мія, не стримуючи усмішки.

Селін обернулася до хлопця і ніжно взяла його під руку:

– Знайомтеся, це Александр. Він працює на винограднику, допомагає своїй родині. Це родинна справа – вони вирощують виноград і роблять власне вино. 

– Дуже приємно, – тихо додав Александр, злегка нахиливши голову, але його очі виказували більше ніж звичайну ввічливість. 

– Селін тепер постійно на тих виноградниках з Алексом, – Кларісса махнула рукою. – Ніколи не бачила, щоб вона приходила додому така розтріпана та з брудною сукнею. Навіть зачіска в різні боки.

– Оу, – Мія хихикнула, побачивши, як розчервонівся Александр, бо почуте можна було зрозуміти по-різному.

Його погляд був спрямований на Селін з такою ніжністю, що це було очевидним для всіх.