16.2.

Квітневий день був наповнений теплом і легким весняним ароматом свіжості, а туман вкривав дерева й кущі маєтку Розальє, мов вуаль. Сонце ледь зігрівало шкіру, поки легкий вітерець колихав гілки, на яких розпустилися білі й рожеві квіти. 

Мія обережно несла тацю з чайником фруктового чаю та чашкою гарячого шоколаду, що ледь не перекидалися від її невпевнених рухів. Дівчина вже зробила кілька кроків, коли раптом відчула, як таця трохи нахилилася, і в повітрі застиг момент невпевненості, чи зможе вона втримати все на місці.

– Трішки розлилося, але все добре! – гукнула.

На балконі, огорнутий променями сонця, на неї чекав Айдас, напівлежачи на кушетці та вкрившись покривалом. Його погляд був задумливий, але спокійний. Він злегка всміхнувся, побачивши, як Мія намагається не перекинути тацю, і в його очах промайнуло щось тепле й грайливе.

– Обережніше, – промовив, підводячи руки догори, ніби намагаючись її підстрахувати.

Мія полегшено видихнула й повільно опустила тацю на кований столик. 

– Ще трохи – і ти б залишився без свого шоколаду.

Айдас так подобався їй, всі його звички та вподобання. Навіть те, що коли йому сказали лікарі взяти павзу з алкоголем та цигарками, він обрав замість цього гарячий шоколад та лимонні тістечка, які Мія нарешті навчилася готувати правильно і ті більше не здавалися непробивними, як камінці. 

Мія нарешті сіла біля Айдаса, зітхнувши з полегшенням. Кушетка була трохи тісна для двох, але дівчину це не зупиняло, і вона обережно влаштувалася в обіймах чоловіка.

Айдас провів кінчиками пальців, дзенькнувши сережкою Мії, тією, що дівчина купила на ярмарці – маленький дзвіночок, що ховався під темними рудими локонами. 

І серце Мії завмирало від кожного дотику цього чоловіка. 

– Цього разу без грудочок, – вона всміхалася, виправдовуючись за кілька невдалих спроб приготувати гарячий шоколад. 

І Айдас засміявся, обережно взявши дівчину за підборіддя та схилився ближче, щоб поцілувати.

Зараз, коли йому було краще, кожен поцілунок запалював серце дівчини, наче вперше. Наче її кохання рветься з серця, як у наївного підлітка. 

– Як ти, милий? 

– Сьогодні краще, – звучав впевнено, хоча досі був блідий, досі волік за собою палицю і досі важко дихав. 

Лякав та хвилював Мію чи не щодня, бо його перепади самопочуття лишилися. Йому було краще, так, безумовно найстрашніше позаду, але Мія почувалася винуватою через все це. Хоч Айдас і лишався таким самим – турботливим, обережним і завжди поспішав допомогти Мії на кухні чи з якимись дрібницями, але однаково мав кепський вигляд. 

Чоловік обережно стис її руку, пригорнув дівчину до себе, вдихнувши запах її волосся – лавандового шампуню, і тихо зітхнув:

– Відчуваю особливе задоволення, коли ти так піклуєшся про мене, – легкий сміх ковзнув по його губах.

Мія всміхнулася й ледь не пирхнула:

– Ти не даєшся. Єдине, що я роблю сама, це чай і гарячий шоколад, – пожартувала, але в її голосі було стільки ніжності, стільки турботи, що вона не могла приховати почуттів. 

– Не можу не допомагати тобі… Але тобі це добре вдається, шоколад смачний. Якби я готував його, напевно, додав би спиртне. Часто починав ранок з кави з коньяком раніше, до речі. 

Мія примружилася, піднявши брову:

– Ага, спиртне і цигарки... Забудь про це. Тепер ти на шоколадній терапії.

– Найбільше мені допомагаєш ти, а не усі ці ліки чи дієти. І лікар Ренард каже, що все от-от владнається. 

Мія картала себе, так сильно, що часом не могла не перетворити їхню щасливу мить на щось сумне та хаотичне:

– Вибач мені, – вона звела брови, миттєво засмучена, – вибач, будь ласка, – і притулилася губами до щоки Айдаса. 

– Міє, – він обережно опустив долоні на її плечі і трішки відтягнув від себе, щоб, впевнено поглянувши у вічі, мовити: – Все гаразд, будь ласка, годі вибачень. Ми обоє в чомусь та помилялися. 

Звук авто долинув здалека, спочатку тихо, але швидко наблизився, розрізаючи спокійну весняну тишу. Мія з Айдасом озирнулися, їхні погляди зустріли авто, яке вже зупинилося біля воріт. Із машини весело вискочили сестри Айдаса, їхній сміх лунав на всю вулицю, коли вони помітили пару на балконі. Мія розгублено усміхнулася – ворота, які ще донедавна були завжди замкнені, тепер дівчина щоранку відмикала, коли спускалася до листоноші чи по газету. 

Селін, весела і сповнена енергії, радо помахала Мії рукою, і та, поспішаючи відчинити двері гостям, нахилилася до Айдаса, ніжно поцілувавши його на прощання, і побігла вниз.

Коли Мія відчинила, Селін та Кларісса вже стояли на порозі, тримаючи щось велике у руках. Без жодного слова вони вручила Мії велику рамку, обгорнуту в папір.

– Що це? – здивувалася, повільно знімаючи обгортку.

– Це… трохи мого креативу, – відповіла Селін, підморгнувши. – Я зібрала все, що змогла знайти про вас двох. – А Кларісса замовила цю красиву золотисту рамку.

Під папером виявилася картина – колаж із вирізок з газет, статті, що розповідали про неї та Айдаса. У Мії очі загорілися подивом, коли вона побачила заголовки: «Вороги чи коханці? Щаслива історія кохання», «Споріднені душі – вона ледь його не вбила», «Айдас де Рієн – бажаний холостяк столиці знайшов свою істинну пару», а також…