14.4.

Айдас поспішав додому до Мії, але біль у грудях був нестерпний. Голова ніби пекла зсередини, кожен імпульс думок розколював її на уламки. Він стискав кермо так сильно, що пальці майже біліли, намагаючись зосередитись на дорозі, але серце билося так швидко, що здавалося, воно ось-ось вискочить назовні.

Раптово різкий спазм пройшов через його тіло, і він змушений був загальмувати, різко повернувши на узбіччя. Машина зупинилася, і в темряві Айдас сидів, тяжко дихаючи. Його тіло ніяк не могло знайти спокою, і кожнен вдих – нова хвиля болю, що накривала з голови до ніг.

Він підвів руку до рота, відчувши солоний смак на язику. Кашлянув раз, вдруге, прикривши рот долонею, але коли відвів руку, побачив на пальцях кров. Айдас подивився в дзеркало – тонка лінія крові стікала з кута його губ. Він намагався витерти її, але кашель ставав все сильнішим. 

Чоловік сидів так, невідомо скільки часу, схилившись вперед, тримаючись за груди, не розуміючи, що з ним відбувається. 

І раптом яскраве світло фар засліпило очі. Він мимоволі підвів голову і побачив, як повз проїхала машина батька, стрімко рухаючись в протилежний бік.

Це змусило отямитися. Щось клацнуло всередині, і Айдас, знову поглянувши на тремтячі руки в крові, спробував приборкати біль. 

Зціпивши зуби, знову завів машину.

Мія... Він мав доїхати до неї, що б не сталося.

Айдас вирвав машину з місця, добирався, наче в тумані. Він не розумів, де зупинився, не розумів, як дійшов до дверей. Пам’ятав, як витирав руки об згорнутий в кучугуру сніг. Намагався позбутися від крові. 

А потім, хитаючись на ґанку її дому, штовхнув двері – відчинені. 

Насилу чоловік спробував отямитися, як завжди це робив, коли не хотів лякати Мію своїм кепським здоров’ям. Випростався і глибоко рвано вдихнув, видихнув і ступив крок вперед. 

– Міє? Міє, де ти? – голос прозвучав трохи слабше, ніж він очікував.

Відповіді не було, але Айдас почув легкий стукіт підборів по сходах. За мить перед ним у холі з’явилася Мія. Вона мала розгублений вигляд, її очі були червоними від сліз, а обличчя – заплаканим. Дівчина вся тремтіла, ніби тільки що пережила бурю. Її руки тремтіли, тому вона старалася не жестикулювати, просто обіймала себе за лікті. І Айдас тепер розумів, чому йому стало так зле... бо вона сердилася на нього.

– Він ж був тут? Що він сказав тобі? Міє, вибач мені… Я не встиг його наздогнати, я просто… – Айдас відчув, як його серце забилося швидше, коли він побачив Мію в такому стані.

Мія не відразу відповіла, лише глибоко зітхнула, хитаючи головою, ніби намагаючись зібрати сили. Її очі були сповнені страху й болю.

– Він пригрозив мені, – Мія затремтіла, її голос був наповнений страхом і гнівом.

– Що він казав?.. – Айдас підійшов ближче, обережно торкаючись її руки, але Мія відштовхнула чоловіка, відступаючи якнайдалі.

– Що він казав?! – її голос зірвався на крик. – Він кричав мені в обличчя, тряс мене за плечі, як ляльку! Він сказав, що вб’є мене, якщо я навіть подумаю торкнутися пісень твоєї матері! Що згідно заповіту він зможе відсудити в мене як компенсацію весь мій маєток, що я лишуся голою і босою, – сльози котилися по її обличчю, але вона не зупинялася, тільки ще більше злилася. – Він сказав, що не дозволить жодній жінці в його домі – особливо мені – перевершити Меліту!

Айдас зціпив зуби, не знаходячи слів. Лють піднімалася всередині нього.

– Він кричав, що я ніколи не увійду до його родини. Що шлюбу не буде! – вона зірвалася на сміх, але цей сміх був сповнений відчаю. – Який шлюб? Про що ти їм розповів, Айдасе? Про який божевільний шлюб йде мова?! – Мія розмахувала руками, ніби намагаючись витрусити всі емоції з себе. – Ти їм що, казав, що ми одружимось? А коли це я давала згоду? – її голос здригнувся від крику. – Ти збожеволів? Я не вийду за тебе заміж! Я не хочу мати нічого спільного з вашою родину, ба більше, ставати її частиною! 

– Я нічого такого їм не говорив, це його припущення… 

– Ось таке раптове припущення? Про пісню і про шлюб? Він пробув тут досить довго… 

– Селін хотіла би цього, вона випадково припустила це, і вони всі завелися… Я… Міє… – Айдас не міг опанувати власне тіло знову, і зрозумів, що не взяв кляту палицю, тому сперся руками до столу біля камину. 

– Вони всі… Боже мій, я боюся вас! Він наговорив так багато, він буквально заборонив мені виходити на сцену. Та хто ви такі?.. Хто ви такі, щоб псувати моє життя або зривати мої концерти? До біса тебе і ту кляту пісню Меліти. Не буду її ніколи співати, хочу забути її! Ти і твоя клята родина! Однакові! Це в тебе від батька, я зрозуміла. 

– Що… Ні, будь ласка, Міє, не говори так… 

– Однакові. 

Кілька хвилин Айдас чув тільки шум в вухах, свист і відчував кров в роті. Він випав з простору, знову не розуміючи, що, на біса, відбувається, але міцно тримався на ногах, щоб не показати свій розпач їй.

Мія плакала, а він не міг поворохнутися, дивлячись на дівчину… Просто завмер, важко ковтаючи кров. 

– Мені сьогодні ясно дали зрозуміти, що буде, якщо я захочу бути з тобою. І мені так шкода... Бо ти такий чудовий зараз... Раптом став хорошим... Але... Як я можу бути з тобою, поки твоя родина намагається похоронити мене як артистку? Приходить в мій дім і погрожує мені? З вами так тяжко... Ви всі такі черстві та егоїстичні…