14.3.

– Що сталося? Що ти коїш?! Ти не забилася? – його голос звучав напружено і занепокоєно, коли він оглядав її з голови до ніг, намагаючись знайти якісь ознаки травми. 

Обережно взяв сестру за плечі, підводячи до себе ближче.

Селін затряслася ще дужче, і сльози знову покотилися по обличчю. Вона намагалася щось сказати, але слова застрягали в горлі. Айдас готовий був померти від жаху. 

– Вибач мені, Айдасе, будь ласка... Я не знала, що робити... – тихо схлипувала, опустивши голову. 

– Що сталося? Чому ти плачеш? – Айдас м'яко, але наполегливо підвів її голову за підборіддя, вдивляючись в очі, і його голос змінився на більш лагідний.

– Я намагалася… Я думала, що зможу наздогнати батька… – її голос зламався. – Але... я не вмію водити... І все пішло не так...

– Тихо-тихо, – чоловік обережно обійняв її, погладжуючи по спині, намагаючись вгамувати її тремтіння. – Все добре, Селіно. Я тут. Я з тобою. Чому ти хотіла його наздоганяти?..

– Вибач мені! 

– Що... сталося?

– Айдасе, вибач... – голос Селін тремтів. – Кларісса... Це була випадковість... Я ввечері молилася. Стояла на колінах і благала Небеса про твоє щастя. Я хотіла, щоб у тебе все склалося добре, щоб виздоровів, щоб ти мав щасливий шлюб, не такий, як мій... Я говорила це вголос, сама до себе… Говорила про Мію… Але коли я обернулася, двері виявилися незамкненими... Я виглянула, а Кларісса йшла геть по коридору. Вона все чула.

– Чула? – тихо запитав, намагаючись приховати хвилювання.

Селіну поглинуло почуття вини, вона схилила голову, голос її ставав слабшим:

– Вона чула... як я говорила, що ти дозволиш Мії заспівати пісню нашої матері, я молила про це, бо це дійсно важливо, бо її смерть така несправедлива. І я благала Небеса, щоб Ваш змією шлюб був вдалий, щоб ти нарешті був щасливий. Я так цього хотіла... Але Кларісса... Вона не бачила тебе вже довгий час... Вона думає, що Мія прийняла твою пропозицію і що ви тепер пара. Лише я ж знаю правду про вас.

– Що це означає? – запитав він, ще не до кінця усвідомлюючи.

Селін мовила далі, голос її був сповнений жалю:

– Все сталося так швидко... Кларісса побігла до батька і все йому розповіла. Про пісню... Про шлюб... Вона подумала, що ти покликав Мію заміж. Батько був шокований, він не слухав мене. Він підскочив з місця, не сказав жодного слова, і кудись поїхав... Досі він був переконаний, що ти поїхав з міста, щоб... – її голос захлинувся, вона зробила павзу, не годна вимовити останні слова. – Щоб померти на самоті, бо думав, що Мія не приняла тебе. Він вірив, що це твій кінець... Але забігла Кларісса, кричучи про шлюб...

Айдас закам'янів, немов його ударили в груди.

– Селіно…

– Ми ніколи не говорили про це між собою... – сестра мовила далі, її голос був слабким, наче вона ось-ось зламається. – Батько викреслював тебе з документів, наче вже поховав. Він був упевнений, що це кінець. А Кларісса... Вона не знала. Вона бачила лише твій останній візит, коли ти збрехав, що ви з Мією разом. Вона думала, що ви вже пара… І я побігла за батьком, щоб зупинити його, але він штовхнув мене… Гадаю, він поїхав до Мії… 

Айдас не міг в це повірити.

Не вагаючись рвонув в дім – до покоїв Кларісси, Селін кульгаво бігла слідом. Двері в кімнату Кларісси були сміливо відчинені, як і завжди. Кларісса стояла біля вікна, вбрана у довгу чорну сукню, яка підкреслювала її витончену постать. Вона дійсно була точною копією їхньої матері – ті ж самі риси обличчя, та сама горда постава, але жорстоке серце – батькове. Її присутність завжди змушувала інших мовчати, і навіть Айдас відчував тривогу, коли чимось не догожував їй.

Улюблена донька Жана. 

Він підбіг до неї і схопив за плечі, його ціпок упав на підлогу глухим звуком.

– Що ти накоїла? – голос був низьким, але напруженим, очі горіли гнівом і відчаєм.

Кларісса повільно обернулася, і її холодний погляд пронизав його наскрізь. Вона випросталась ще більше, немовби намагалась підкреслити свою владу. Айдас помітив, як її губи злегка здригнулися.

– Мія не має стати частиною нашої родини, цей шлюб буде помилкою, – сказала вона тихо, але рішуче. – Заради пам'яті нашої матері – я не дозволю жінці, яка ледве не зганьбила її, стати моєю сестрою. Вся країна поважає заповіт Меліти. Але не вона… Вона ганьба всього міста.

Айдас відчув, як по тілу прокотився холодний піт. Він відпустив Кларіссу, зробив крок назад, намагаючись зрозуміти, що робити далі. 

– То ти теж хочеш моєї смерті, як і батько?

– Якої смерті? Вона ж погодилася бути з тобою. Ви ж разом. Ти не помираєш. І якщо ви не поберетеся – це не означає, що ви не разом. Я зробила те, що повинна була зробити. І якщо ти хочеш сперечатися – сперечайся з духом матері, а не зі мною. Вона не може стати частиною нашої родини.

Айдас опустив голову, намагаючись впоратись з болем і гнівом. Він більше не міг говорити. 

Селін наздогнала його, забігши в кімнату, і вигукнула:

– Кларіссо, ні, вона відмовила йому! Айдас помирає! Як і наша мама…