12.3.

Айдас відчув легке полегшення, коли Мія була поруч. Втім, він не міг дозволити собі виглядати настільки розбитим перед нею. Його неголене обличчя і відросле волосся лише підкреслювали втому, але, що дивно, це не псувало його. Мабуть, навіть навпаки – він мав зухваліший вигляд, трохи дикіший, ніж звик себе пам’ятати.

Він вирішив переселитися в іншу кімнату, де вікно було ціле, а Мії виділив окремі покої, якщо вона захоче залишитися тут на довше. Її поява змінила атмосферу будинку. Тепер цей будинок був більше схожий на дім, де можна відйчути тепло, хоч і тимчасове.

Якось, прокинувшись пізно ввечері, Айдас почув голос Мії, що лунав з іншої кімнати. Спочатку він не звернув уваги, але потім зрозумів, що вона говорила по телефону з кимось. Йому стало цікаво, бо до цього моменту вона не розповідала, що контактує з абиким. Він тихо підійшов до дверей і прислухався, намагаючись зрозуміти, про що йдеться в розмові.

– Так, він спить.

Айдас одразу ж завмер, але з острахом згадав, чим закінчилося його останнє підслуховування чужої розмови.

– Так, він довго спить і міцно… – її  голос звучав ніжно та тихо. – Він наче не тисне на мене, він просто… є, і його раптом так багато в моєму житті. Розумієш?.. Що означає твоє «він знайде собі іншу, поки ти думаєш»? – Мія прошипіла крізь зуби. 

Айдас широко розплющив очі, щиро здивований. Йому не хотілося підслуховувати, не хотілося лізти в її простір, але…

Це розмова з подругою? 

– Він не знайде собі іншу, – звучала злістно. – Тому що! – але намагалася не шуміти. – Це не про мою впевненість в собі і ігри я з ним не граю! Ти вже знаєш, як все почалося! – далі знову тиша. – Моніко! Просто все змінилося… Ще кілька днів тому я могла би сказати, мов, так, він не знайде собі іншу, він кохає мене, він обіцяв усе виправити – і я буду з ним, коли він усе виправить… І я би хотіла бути з ним зараз… Але хіба я можу? Як би я могла? Де мої кляті принципи? Де моя мрія про сцену? Він наче дурненьке пташеня, яке не знає, що дії мають наслідки. 

Айдас опустив голову, наче ці слова звучали йому просто в лице. 

– Я вже мала в голові всі можливі сценарії, розумієш? Нехай я скажу йому своє «так» зараз, а що далі? Його родина не дасть мені спокою через ту пісню, я впевнена – вони би зіпсували нам з ним усе, бо вони злі і мстиві. І він теж такий… І з ними усіма я більше ніколи не зможу повернутися на сцену – вони не дадуть мені, вони боготворять Меліту… і не дадуть мені стати в їхній родині новою артисткою. Я прекрасно це розумію.

На мить Айдасу стало смішно, але це однаково було правдою. Мія мала рацію – його родина не витримає чужинку-зіроньку сцени в себе вдома. Але він би зумів поставити свою рідню на місце, якщо Мія погодилася би бути з ним. 

І їм усім довелося би стулити роти і любити Мію.

– І що було би… От… Я кажу йому, що хочу бути з ним зараз, він далі каже, що все буде добре і все виправить… Так минатимуть місяці і далі, я чекатиму, тільки про це й думатиму. Буду в пастці, він триматиме мене в пасці. Обманюватиме, що все змінить, я чекатиму… Я не кричу, Моніко! – Мія говорила швидко та збито, наче в паніці. – Я не хочу втрапити в це і застрягнути там в брехнях чи очікуваннях… Він обіцяв, що першого дня весни щось зміниться, от коли би все змінилося – я згодна, я хотіла би бути з ним, але щоб він розумів, що накоїв з моїм життям і щоб мій талант більше ніхто ніколи не ганьбив, щоб ніхто ніколи більше не забороняв мені співати… Щоб ніхто не бив мене за таємне відвідування уроків Меліти… 

Цього Айдас ще не чув від Мії. Це було настільки особистим, що чоловік відсахнувся від дверей, наляканий, що має прозвучати далі. 

– Мені так страшно про це говорити, але моя родина не менш жорстока, ніж його. Якщо хоч хтось ще в моєму житті скаже мені «стулити пельку та не вити дурні пісні», то я не витримаю! Мої руки досі болять, Моніко, після того, як мене били за фальшиву гру на інструментах, і серце моє досі болить після того, як батьки казали, що музика це не моє, що це табу, що нічого мені не світить… Лише Меліта бачила в мені талант. Якщо він хоче бути зі мною – хай поважає мене, я не іграшка. Мене не можна, як кошеня, образити, а потім приголубити… 

Настрій Мії так сильно вдаряв по Айдасу, що у нього знову запаморочилася голова. 

– І саме… Хочу тобі дещо розказати, – вона панічно засміялася. – Власне, чому він не знайде собі іншу, поки я думаю! Він… Він дуже хворий… Так…

Далі довга тиша. Айдас розгубився, вже подумав, що Мія поклала слухавку, але…

– Я не хочу закохуватися в нього ось так, ти розумієш… Ще одна людина піде з мого життя, і я точно втрачу здоровий глузд. І він не каже мені, що відбувається. Я більше не запитую… Так, твоя правда, я вже в пасці. Я не знаю, що мені робити… Але я хочу його поруч… 

Айдас відчув, як його серце болісно стислося, і це відчуття було майже нестерпним. Він не міг зрозуміти, чому все склалося саме так. Це було настільки несправедливо. Якби він був здоровим, живим – усе могло б бути по-іншому. Лишалося би дочекатися весни… 

– Ні, – Мія раптом засміялася, її голос лунав трішки веселіше. – Ні, я не жалітиму, що не цілую його зараз.

Чоловікові здалося, наче його серце після цих слів дійсно зупинилося. Він механічно підвів руку вище, щоб звично поглянути на браслет, і той продовжував спалахувати золотистими вогниками.