11.2.

Її тремтячі й холодні руки доторкнулися до його обличчя, наче в спробі повернути його до реальності.

– Айдасе? Айдасе... Будь ласка, будь живий, – голос Мії був схвильованим, але водночас теплим, як її дотики. – Отямся.

Відчувши їх, щось палаюче та жорстке всередині його серця почало повільно згасати. Її пальці ніжно ковзнули по його щоці, приносячи несподіване заспокоєння.

Айдас важко розплющив очі, зустрічаючи її стурбований погляд. Мія сиділа на землі поруч, її обличчя було сповнене тривоги. Смертельно налякана. 

– Міє? – голос Айдаса був тихий і слабкий, але він потягнувся рукою до плеча дівчини, ніби шукаючи порятунку в її присутності.

Мія, досі в тому ж милому фартушку, намагалася підсунути руку під його шию, хотіла допомогти підвестися.

– Айдасе, будь ласка, спробуй підвестися. Допоможи мені, бо я ж тебе не підніму... Треба встати з землі, будь ласка.

Він не мав сил, але не міг не послухати її. 

Зібравши всю свою волю, Айдас повільно і болісно підвівся. Мія обережно обійняла його, підставивши плече, і повела чоловіка до дверей дому, підтримуючи кожен його крок.

Переступив поріг, а далі знов провалля, темнота… 

Айдас занурився в темряву, свідомість покинула його майже одразу. Коли він отямився, то лежав на дивані біля каміна, де затишне полум'я дарувало тепло. Він зрозумів, що з нього зняли пальто, Мія також дбайливо роззула його та вкрила ковдрою. Вона сиділа поруч, на підлозі, тримаючи його руку.

Айдас повільно розплющив очі, відчуваючи тепло її долоні, і легенько стиснув її пальці, даючи зрозуміти, що прийшов до тями.

– Айдасе... – м'яко прошепотіла Мія, підводячись і допомагаючи йому розстібнути піджак. – Я не змогла зняти це, ти дуже важкий, – пояснила з сумною усмішкою.

Чоловік залишився в штанах та наполовину розстебнутій сорочці. Мія підняла його на ноги, допомагаючи з кожним рухом, а він, трохи похитуючись, узяв свою палицю, щоб піти до ванної й привести себе в порядок. У дзеркалі чоловік помітив великий синець на скроні – вдарився, коли впав.

Коли Айдас повернувся до зали, Мія вже чекала на нього з чайником у руках. Вона повільно наливала чай у чашки, а на столику поруч із каміном стояли тарілки з закусками та миска гарячого супу.

– Сідай. Тобі потрібно поїсти і відпочити.

Айдас хоч і не хотів, але послухався. І, чорт забирай, це був найсмачніший в його житті суп.

Коли він потягнувся за чаєм, то нарешті запитав: 

– Як довго я був непритомним? 

– Відучора. Через три години – Новий рік. Я не кликала лікаря, бо, коли ми зайшли в дім, ти сказав, щоб я цього не робила… 

– Оу, – чоловік відчув себе винним, що зіпсував цей вечір. 

Мія раптом взяла до рук пакунок, який стояв на підлозі за столом, і помахала ним, щоб Айдас помітив.

– Я знайшла це в твоєму пальто. Я не хотіла нишпорити, просто боялась, що це щось важливе, щоб воно не загубилося. Це подарунок мені? 

– Так, – Айдас кивнув, довелося знову прилягти на дивані, щоб голова не паморочилася. – Розгорни. 

Мія відірвала свій стурбований погляд від чоловіка, намагаючись заспокоїтися. Вона виглядала неймовірно затишно й красиво в зеленій ніжній сукні з оголеними плечима, а чорні перли на шиї гармонійно завершували образ. Вона здавалася такою вишуканою, немов спеціально підготувалася до цього моменту, наче знала, що Айдас отямиться саме цієї миті.

Дівчина повільно розгорнула красивий червоний пакет і витягла флакон парфумів. Її очі широко розкрилися від здивування.

– Чекай... це ж... – вона завмерла, впізнавши парфуми, за які колись боролася на аукціоні, але тоді люди лише насміхалися з неї, і голос затремтів від невпевненості: – Де ти це взяв?

– Я був на тому аукціоні, – сказав Айдас з ледь помітною усмішкою. – І забрав їх. Для тебе.

Мія ще кілька секунд мовчки тримала флакон у руках, не вірячи власним очам. Її серце билося швидше – Айдас наче відчував це. Поглянув на свій чорний браслет – той спалахував золотистими дрібними вогниками.

Мабуть, саме ці дрібні вогники дозволяли йому ще трошки пожити на цій Землі.

Мія м'яко нанесла парфуми на зап'ясток, вдихнула аромат і усміхнулася:

– Дуже хотіла знати, що це за аромат. Дійсно чудовий, – її погляд став теплішим, коли вона дивилася на Айдаса. – Дякую.

Вона підсіла ближче до дивану і простягла руку, щоб він теж міг відчути ніжні ноти жасмину. Айдас нахилився й поцілував її зап’ясток, його губи на мить затрималися на її шкірі. Мія знову почервоніла, вона опустила голову, але руки не прибрала, дозволяючи йому тримати її.

– Айдасе... – прошепотіла. – Що відбувається з тобою?

– Це мине, – відповів чоловік, його голос прозвучав впевнено.

– Ти вже давно такий. Що з тобою? – Мія не відступала, її тривога в голосі посилювалася.

– Зараз все нормально.

– Не схоже... – вона пильно дивилася на нього, і тиша між ними стала важкою. – Ти помираєш?