Розділ 10.1.

Дім роду Рієн окунувся в атмосферу зимових свят. Айдас, коли злягав, що не міг встати, умудрився пропустити багато хороших вечорів, але наближалася новорічна ніч, і він хотів понад усе зустріти Новий рік з Мією. 

Підготував подарунок – ті парфуми, які він вибив на аукціоні для неї.

Які вона хотіла… 

Айдас, ще під враженням від вечора з Мією, не міг заснути. Відчуття тепла й ніжності тримали його у стані легкого піднесення. Вирішивши не мучитися у ліжку, він спустився до бібліотеки, щоб розвіяти думки.

Та коли чоловік підійшов до дверей, почув знайомі голоси – його батько, дядько та дружина дядька обговорювали щось із серйозними інтонаціями. Айдас завмер, притулившись до дверей, і почав слухати.

– Айдас серйозно хворий, – голос батька звучав важко, майже приречено. – Його напади стають все частішими. Він по кілька днів не може встати з ліжка. Блідий...

– Ти думаєш, все настільки погано? – запитав дядько, якого звали Маркус, і його голос був наповнений сумнівом і тривогою.

– Думаю, він не оклигає, – підтвердив батько.

– О, не спішіть його хоронити, він чудовий хлопець, – заступилася дружина Маркуса, Ізабелла, її голос був теплішим, вона не втрачала надії. – Все буде добре. Він сильний чоловік.

– Не думаю, – батько зітхнув важко. – Все стає тільки гірше. Я повинен підготуватися і переписати заповіт. Розділю майно між його сестрами, але обов’язково додам пункт, щоб їхні чоловіки не отримали ні гроша, домовився з нотаріусом на вівторок. Не хочу відтягувати, здається, Айдас недовго протягне. 

Айдас застиг від шоку. Ось він, живий, хоч і блідий, хоч і з палицею, але живий! І чує, як його власний батько вже зробив для нього вирок. Його серце стислося від болю не лише через слова, але й через відчуття, що його вже списали з рахунку цієї сім’ї.

– Це, звісно, добре, що ти готуєшся, Жане, – голос Маркуса здавався стриманим, але було чути, що він турбується. – Але невже ти думаєш, що часу залишилося так мало?

– Меліта теж злягла після того, як їй відмовив Антуан Ренар, – тихо, майже без емоцій, сказав Жан. – Але він обрав залишитися з дружиною, а не з нею. Після того Меліта стрімко згасла. І Айдас теж згасає, тільки от наче не втрачає пам’ять, а просто ледве ноги волочить та ниє від болю ночами. Але кінець буде той самий.

Айдас відчував, як холодний піт стікав по спині. Його свідомість пливла, і він ледь міг розібрати те, що відбувалося довкола. Його рука інстинктивно схопилася за груди, де серце забилося нерівним ритмом. 

– Ти тоді даремно відпустив Меліту, Жане, – продовжила Ізабелла, її голос звучав з болем, зі смутком. – Ми всі знали, що це закінчиться плачевно, їй не треба було їхати до Антуана. Споріднені душі – це прокляття, що приносить смерть. Але де ж Айдас міг зустріти свою споріднену душу? І чому вона відмовила йому?

– Я не знаю, може, це також вже заміжня жінка, – батько кашлянув, його голос звучав гірко. – Айдас ніколи не розповість нам, що сталося, він гордий. Але він не дурень. Я майже впевнений, що на його зап'ясті з'явився той самий чорний браслет, про який також розповідала Меліта. І якщо він досі не врятував себе... це кінець. Я не думаю, що він доживе до весни.

Слова різали, мов лезо, і Айдас відчув, як серце стискається ще сильніше. Браслет... Чорний браслет. Він навіть не звертав уваги на нього останнім часом, браслет став таким звичним… 

Чоловік відступив від дверей, спираючись на палицю. 

Так ось, що стало кінцем для його матері… 

Ось… чому з’явилася та пісня.