9.2.

Айдаса охопила юнацька радість, і тепло розлилося по його грудях, мовби її дозвіл мав чарівну силу. Він узяв свою палицю, готовий вийти з її дому і стати найкращим чоловіком на світі. Її чоловіком. 

Кожен рух був з турботою: він запропонував нести її милу червону сумочку, прочиняв двері для неї, відчиняв дверцята свого авто, а коли подавав руку, щоб Мія зручно сіла, відчув її дотик, як якесь диво. Тієї миті йому здалося, що він – найщасливіша людина на світі. Її пальці були теплими й легкими, а його серце переповнювалося радістю, біль відступав.

Айдас вже знав, що натовп – небезпечний для Мії. Люди насміхаються з неї, але якщо він буде поруч, то все має бути… інакше? Хоча… як збагнути логіку людей? Ніяк, там немає логіки. Там лише жорстокість, заздрість і нападки. 

Айдас, хоч і був знесилений, а мігрень стукала йому по скронях, вирушив до набережної найбільшої річки в місті. Там була маленька майстерня шоколаду, затишне місце. Хоч це й не ідеально для вечері, але їм не обов'язково було брати щось солодке. Можна було просто купити ласощі додому і піти далі.

Коли Айдас зупинив авто, він вийшов, відчинив двері для Мії і подав їй руку. Вона встигла одягнути рукавички, але її дотик однаково пробив його струмом. І Айдас поцілував її руку, трішки вклонившись.

Мія розчервонілася миттєво, і швидко протараторила: 

– О, майстерня, чудово! Я давно тут не була, – Мія була в захваті і пішла вперед, не чекаючи Айдаса, який ледве встиг витягнути свою палицю та замкнути авто.

Наздогнавши її, він жартівливо сказав:

– Ти що, справді так поспішаєш до солодощів чи просто тікаєш від мене?

Мія фиркнула, але не стримала усмішку:

– Звісно ж тікаю від тебе. 

Здається, все було гаразд. 

Мія радо обрала кілька шоколадок – одну бажала скуштувати зараз, інші – кинула в сумочку, також попросила чашку кави та взяла кілька цукерок у формі зайців та птахів, а чоловік взяв лише каву. Вони сіли біля вікна, як раз вечоріло, і Мії, здається, було байдуже, що її бачитимуть з Айдасом. 

І йому було байдуже, хоча він вже точно знав, що ще кілька таких зустрічей, і родина запитає в нього, що це за чортівня твориться. 

Здавалося, все зараз було ідеально. Вони сиділи за маленьким столиком, так близько одне до одного, що Айдас відчував, як тане від її присутності. Такі маленькі столики зазвичай не підходили для його габаритів, але поруч із Мією він почувався комфортно, ніби на своєму місці.

Мія розгорнула газету, яка лежала на підвіконні порч, і вони почали читати разом. Айдас раптом зауважив, що весь світ тільки й говорить про пошук споріднених душ. Повсюди статті, новини, оголошення… колонки знайомств. До появи Мії в своєму житті він повністю ігнорував ці теми, не звертав на них уваги. Навіть у майстерні всюди тематичні солодощі для двох – наче весь простір був просякнутий цим питанням.

Як він міг не помічати це все своє життя? 

– Ти це бачиш? – тихо запитала Мія, обводячи очима заголовки в газеті.

– Так, – кивнув Айдас, трохи скривившись. 

Мія задумливо поглянула на цукерку в формі зайця і обережно відкусила шматочок:

– Спорт це, звісно не моє, але наша команда дійсно вражає.

Оу. Айдас думав, що вона звернула увагу на статтю про помпезне весілля щасливої пари, які знайшли одне одного в цьому божевільному світі.

Айдас з усмішкою кивнув. 

Але газета його не цікавила. Він дивився на Мію, і однієї миті їй стало некомфортно.

– Ти витріщаєшся. 

– Так, – відповів, дивлячись з особливою ніжністю.

– Обіцяв бути стриманим, – від цих слів чоловік відчув лише тепло, і був такий щасливий, що Мія не відштовхує його.

– Так, я обіцяв бути стриманим, тому цілуватися з тобою цього разу не буду, навіть не проси, – він похитав головою.

Офіціант, який пройшов повз, явно підслухав і ледве не скрутив шию, намагаючись зрозуміти, чи не мариться йому, що така тема розгорнулася між… цими двома. Мабуть, впізнав.

Мія всміхнулася, її очі блистіли:

– Дякую. 

І Айдас помітив, як дівчина почервоніла. 

– Боже мій, ти така мила… – він ледве стримував себе, щоб не згребти її в крепкі обійми. 

– Ні, – Мія підвела підборіддя вище, намагаючись виглядати поважно. – Навіть не думай, – і підвела палець догори, натякаючи, щоб Айдас не смів наближатися.

– Але це побачення, і я можу дозволити собі порадіти твоїй компанії.

– Це не побачення.

Айдас трішки відволікся, зволікав, але запитав:

– Міє, я знаю, це не найкращий час, але... Що сталося з твоєю родиною?

Мія опустила погляд на чашку кави, що тримала в руках. Її пальці міцно стиснули вушко, і на мить Айдас подумав, що вона не відповість. 

Проте через кілька секунд тиші вона глибоко зітхнула й почала говорити тихим, трохи хрипким голосом: