Розділ 9.1.

Айдас часом був банальний, адже це теж непогано. Саме тому посильний з букетами квітів навідувався щодня до дому Мії, але та не відчиняла. Айдас спершу волів, щоб той лишав квіти на її ґанку під зачиненими дверима, але за кілька днів, проїзджаючи повз її маєток, мусив зупинитися, оцінивши… масштаб катастрофи. Квітів раптом стало надто багато, поріг її дому мав надто траурний вигляд.

– Чорт, – Айдас скривився, поморщивши ніс. – Чорт, гаразд… – довелося вийти з автівки. 

Він знав, що Мія буде уникати його, саме тому доручив нести їй квіти посильному. 

Айдас більше не курив – одна сигарета заставляла його випльовувати серце, яке і так щоденно нило. 

Мусив знову кинути своє чорне авто під вербою, знову перелізти через паркан біля знову зачинених воріт її маєтку. Вечоріло, і Айдас надіявся, що ніхто цього не побачив. 

Айдас зупинився на ґанку, глянув на гору квітів, що накопичилася за останні дні, і зітхнув:

– Чому ж ти не забарала ці квіти?.. – бурмотів, обережно згрібаючи квіти в оберемок. 

Пелюстки троянд посипалися на його пальто, коли він намагався тримати все це квіткове багатство.

Він ще навіть не встиг постукати, коли двері раптом різко відчинилися. 

На порозі стояла Мія, її очі спалахнули від несподіванки, і вона вскрикнула:

– Ой! – схопилася за серце, ледве не відступивши назад, розтулила рота, не знаючи, що сказати.

Айдас не стримав сміху. 

Він тихо засміявся, виглядаючи з-за букетів, опустив погляд на Мію, намагаючись заспокоїти її:

– Вибач, – жалібно усміхнувся, наближаючись трохи ближче. – Не хотів налякати тебе. Я просто... вирішив зібрати все це, щоб не виглядало так, ніби тут ніхто не живе.

Його добродушна усмішка і теплий тон помітно заспокоїли Мію, яка нарешті зітхнула, дозволяючи собі розслабитися.

– Ох, Айдасе... – вона дивилася на його оберемок квітів. – Я трішки прихворіла, і кілька днів не виходила, тому не бачила це, – вона зробила павзу, ховаючи свою усмішку.

Бреше. Явно бреше – Айдас відчував це. 

Вона безумовно щодня просто переступала через його букети.

– Так, і вибач, що їх стільки, – він кивнув на гору квітів. – Просто хотів трішки нагадати про себе. Мабуть, перестарався.

– Вибачаю, – усміхнулась Мія, намагаючись не показати, наскільки її розсмішив цей момент.

– Не шкода їх? Ще трішки і вони би тут зів’яли. 

– Шкода, – дівчина протягнула руки, і Айдас дозволив їй згребти квіти.

Букетів було стільки, що Мія майже втонула в квітах, і ойкнула, наткнувшись на колючку троянди. 

Вони мовчки дивилися один на одного, і Айдас відчув, як у його грудях щось змінилося. Він примружився, спостерігаючи за нею, чекаючи на запрошення увійти. Дівчина ніби застигла, їх погляди зустрілися, і в повітрі повисла дивна тиша. Можливо, це було через те, що вперше вони бачили одне одного при такому м’якому вечірньому світлі – сонце ще не зайшло і сніг яскраво відбивав останні промені.

– Можна зайти? – нарешті порушив мовчання Айдас.

Мія, наче повернувшись до реальності, на мить задумалася:

– Ох, я взагалі-то збиралася...

– Я можу з'являтися тут щодня, – перебив її Айдас із ледь помітною усмішкою. – І рано чи пізно тобі доведеться мене впустити. Тож краще зараз.

Мія на мить вагалася, потім відчинила двері ширше, запрошуючи його зайти всередину, і кумедно пошкандибала з квітами в хол, потім обережно опустила ті на підлогу і почала підбирати вази.

– А куди ти збиралася? Я можу провести тебе, – запропонував він, трохи нахиливши голову.

Мія на мить завмерла, перш ніж відповісти:

– Я хочу з'ясувати, що за два чоловіка часом з'являються під моїм домом. Хочу знати, чи з'являлися вони знову.

В Айдаса всередині щось заворушилося – легкий дискомфорт, змішаний із краплинкою розчарування. Адже це були люди, яких він сам найняв, щоб стежити за її будинком і захищати від можливої загрози. Проте він вирішив промовчати, не бажаючи заглиблюватися в тему, яка могла б її налякати або розгнівити. 

– Ти не хочеш сходити зі мною кудись? Я обіцяю бути стриманим цього разу.

Його очі блищали легким іронічним блиском, але в голосі було щось справжнє.

Після розмови з Мірабеллою Ноар чоловік почувався так натхненно, і лиш хвилювався про те, щоб за ці майже три місяці Мія не втекла кудись від нього. 

Потрібно бути обережним з нею – не можна знову злякати її чи образити. 

– Куди? – дівчина взяла вазу і готова була піти на кухню, щоб набрати води.

Айдас залишив свою палицю біля дивану в холі і взяв дві вази, пішов за дівчиною, щоб допомогти. 

– Ми можемо повечеряти десь? – запропонував з надією.

– Я не хочу, – вона насупилася, зайшла на кухню і почала набирати воду у вазу.