Розділ 6.1.

– Я помираю.

Айдас лежав в своєму ліжку лицем в подушку, а сестри стояли над ним – руки в боки. 

– Ні-ні, брате, ти ще минулого року обіцяв, що підеш з нами на ярмарку. 

– Я помираю, залиште мене.

Але дівчата не сприймали цих слів серйозно, почали хапати чоловіка за руки та тягнути його з ліжка.

– Збирайся, я не хочу щось пропустити, – Селін підвищила голос, вчепившись в руку чоловіка.

– Боже мій! – він різко підвівся.

Навіть померти спокійно не дають. 

Ліки, які дав йому лікар Ренард дійсно допомагали, інколи навіть занадто, викликаючи в голові дурну легкість та заставляючи проспати пів дня. 

– Де ваші чоловіки? Хай ходять з вами. Чому це завжди я?.. – він бубонів, скидаючи з себе ковдру, і різко став на ноги, різким поглядом по черзі дивлячись на сестер. 

Кларісса сердилася: 

– Збирайся. 

Айдас тяжко видихнув, похитав головою, зібрався. Нехай. Ще кинув ліки в кишеню…

Відвіз сестер на омріяну ярмарку.

Вечір був прохолодний, і з неба дрібно сипався сніг – дрібненький, огортаючи все легким тонким білим покривалом. Ярмарок був осяяний теплим світлом ліхтариків, що висіли на мотузках між прилавками, створюючи атмосферу свята.

На одному зі стендів продавали розкішні французькі сири, їхній аромат наповнював повітря і змушував зупинятися майже кожного. Поруч стояв інший прилавок із різьбленими дерев'яними фігурками та музичними шкатулками, кожна з яких мала свій особливий звук. Айдас навіть на мить зупинився, зачарований однією з мелодій, яка нагадала йому дитинство.

Десь неподалік грали живі музиканти, виконуючи французькі шансонетки, їхні голоси змішувалися з мелодіями акордеону та скрипки. Атмосфера була такою теплою і затишною, що Айдасу почало здаватися, що на мить він може забути про все інше. І був вдячний сестрам, що ті не відступили, а заставили поїхати.

Кларісса обирала сувеніри, уважно оглядаючи кожну річ, а він слідував за нею, намагаючись не думати про нещодавню розмову з лікарем. Але навіть у цьому чарівному місці відчувався якийсь дивний неспокій, який він не міг ігнорувати.

– Красиво? – сестри обернулися до Айдаса, запитавши його думку щодо сережок майстрині, яка дозволила приміряти.

– Так, – він навіть не глянув, просто кивнув.

Гарно пахло випічкою. 

Заспокоювало.

Чоловік був не проти щось перекусити, – давно нормально не їв, – але дівчата хапали його за руки, водячи за собою дивитися дрібнички. Від втоми і голоду він був в кепському настрої.

– То де ваші чоловіки? Чому вони не з вами? 

– Не схотіли, – Селін розвела руками.

Мабуть, не так його сестри уявляли собі шлюб, коли їх видавали заміж. Він озирнувся – всі довкола вийшли парами. 

Може, це споріднені душі? Чи це також випадкові пари, як і шлюби його сестер? 

Коли Кларісса відійшла подалі поспілкуватися з продавчинею фруктів, то Айдас запитав у Селін:

– Тебе взагалі влаштовує твій шлюб? Ти частіше вдома зі мною, ніж з чоловіком. 

Насправді це питання дозрівало давно, Айдас ігнорував втечі сестри з маєтку чоловіка, але зараз через те, що він дізнався від свого лікаря, хотілося дізнатися, а як вона сама почувається. 

Дівчина поправила чорні коси, підвівши погляд на брата:

– Чесно? Ні. Це точно не моя людина, мені неймовірно нудно з ним. Як і Кларіссі – нецікаво з її чоловіком. От… Щорідше я його бачу – то краще себе почуваю, – потисла плечима. 

Він нахилився до сестри, щоб ніхто навколо не почув, крім неї:

– А ти ж віриш у споріднені душі? 

Дівчина округлила очі, швидко кліпала і відповіла з таким захватом:

– Так! Так! – вона готова була стрибати від щастя, що її брат почав про це розмову, адже в родині ніколи про це не говорили. – Що ти знаєш про це?

– Небагато. 

– Може, колись мені ще пощастить, і я зустріну його. Бо наразі мій шлюб це просто обов’язок і тягар. Але, ти ж знаєш, жінки не обирають собі чоловіка в заможних родинах… 

Він жалібно всміхався, дивлячись, як сестра засяяла від думки про споріднену душу, мала замріяний вигляд. Кларісса якраз підійшла до них, і дівчата знову стали говіркі та веселі, забувши про брата поруч та кинувшись до сусіднього прилавку, щоб поміряти фартушки ручної роботи з вишивкою. 

Щось щемило в грудях, і Айдас озирнувся. 

Серце пропустило удар, інтуїція знову не підвела його, і його погляд зупинився на Мії, яка говорила з вуличними музикантами, всміхалася і сміялася. 

Вперше він побачив її такою щасливою. 

Музиканти вручили дівчині в руки кукурудзу, і Айдас засміявся, бо ті вимагали від неї стати біля них і заспівати в качан, наче в мікрофон. Мія соромилася, оглядалася, наче боялася розтулити рота, але скрипаль був дуже наполегливим і улесливим.