5.2.

– А чи дійсно вона та, чи справді споріднена душа? Чи це злий жарт? Я не розумію, що відбувається. 

– Зачекай, заспокойся… Схоже, ти не знаєш абсолютно нічого про споріднені душі, – старець змахнув руками. – Ваша родина це черстве кодло, яке не визнає існування споріднених душ, називає це байками, і ніхто з вас ніколи навіть не намагався знайти свою істинну пару. 

Айдас склав руки на грудях, готовий вислухати.

– Мені тільки бабуся про це розповідала, але це такий далекий спогад, він майже порожній. Ні про що. 

– Скажи мені: вона відмовила тобі? Ти запропонував бути разом, а вона відмовила? 

– Я нічого їй не пропонував. Небеса все наплутали. Я лише з сарказмом та насміхаючись запропонував їй мир, щоб вона не чіпала пісні моєї матері, тоді ми зможемо потоваришувати і розійтися мирно. 

– Ох. Це ж Мія де Розальє, ти про цю молоду сироту… Ти знищив її, – старець на мить притих. – Але це однаково пропозиція взаємин, знаєш, синку, отримати відмову дуже легко, хай це навіть була пропозиція дружби чи миру… Але це була пропозиція, яка би стала початком вашого возз'єднання. 

– Так, звісно вона відмовила, – Айдас панічно засміявся.

– Хлопче, до цього моменту… Я був на твоїй стороні і на стороні твоєї родини… Я поважав твою матір, пам’ятаю її передсмертну мову, щоб пісні були поховані разом з нею… Але вам пора визнати реальність – споріднені душі існують. Не можна ігнорувати це і ховатися від цього, адже можна самому собі нашкодити… І якщо Мія твоя споріднена душа, яка відмовилася від тебе, то…

– То дайте мені отрути. 

– …то ти помреш від розбитого серця. 

– Що? – Айдас фиркнув, засміявшись.

Цей старий геть збожеволів. 

– Владнай все і попроси її ще раз – інакше ти помреш. Але владнати все буде складніше, ніж зруйнувати. Це належить до непоправного, так само як і зі здоров'ям – поранитися легко, а проблем можна мати багато… 

– Не зрозумів. 

– Від тебе відмовилася твоя споріднена душа, а ви не можете існувати окремо, якщо вже знайшли одне одного, і це закон. Той, хто отримав відмову, приречений, – слова лікаря наче гострі голки пронизували свідомість, змушуючи серце стискатися від жаху.

– Так не буває, – Айдас не вірив, сміявся. 

– Знаєш, як не буває? Щоб хтось повівся, як кретин зі своєю спорідненою душею, отримав відмову і думав, що це не матиме наслідків. 

Лікар лише похитав головою, його очі були сповнені сумом і співчуттям.

Айдас замовк, відчуваючи, як лід страху та відчаю починає проникати глибше в його душу. Він почав відходити від шоку, зосереджуючись на словах лікаря.

– Якщо вона не визнає мене своєю половинкою, то я… помру від розбитого серця? – Айдас вимовив це з недовірою, але в його голосі відчувалася глибока тривога.

Лікар Ренард кивнув:

– Саме так. Серце, зв'язане з душею, не може існувати, коли його відкидають. Єдиний вихід – рятувати себе і примиритися з нею. Інакше на тебе чекатиме смерть. Це буде кінцем.

Айдас задумався, його думки перейшли до Мії. Чи відчуває вона щось подібне?

– А як зараз почувається Мія? Невже в неї теж чорний браслет? 

Лікар Ренард на мить замовк, зітхнув і відповів:

– Вона не знає, що сталося, в неї немає браслета. І твого браслета ніхто, крім тебе не бачить. Ви б бачили браслети одне одного, якби були б разом – возз'єдналися. А чорний браслет – це наче прокляття. Він з'явиться на її руці тоді, коли ти помреш. Це буде знаком для Мії, що її споріднена душа померла від розбитого серця, що її відмова вбила тебе. Після такого фанатики пошуків спорідненої душі часто божеволіють, – лікар продовжував: – Щоб ти знав… люди часто перед своєю смертю бачать браслет на своїй руці. Якщо він золотий – це означає, що їхня споріднена душа жива і ходить по світу. Якщо чорний – їхня споріднена душа вже померла, і вони спробують зустрітися знову в наступному житті.

Ці слова лунали, наче вирок, виливаючись у серці Айдаса відлунням страху і болю. Він відчував, як тягар долі стискає його.

– Айдасе, біль, який ти відчуваєш, це початок твого кінця. Я можу дати тобі ліки, так, але вони не спасуть твою душу, а лише полешать дорогу в наступне життя, щоб спробувати знову знайти там її… 

– Якби я не зустрів її, то міг би спокійно жити з іншою? – Айдас відчував всю несправедливість ситуації. 

– Так. Але кохання між вами було б… Наче сіль в чаї. Це не порівняти з коханням споріднених душ.

– Але я не кохаю Мію. І вона не покохає мене, я зруйнував її мрію. 

– То виправ все, закохай її в себе і врятуй свій паршивий зад, хлопче, бо коли ти почнеш чахнути в ліжку, а я не зможу тебе витягнути з того світу, то твій батько мене вб’є. Пожалій хоч мене – старого друга. 

– Па-а-ане… – Айдас зиркнув на лікаря, всміхнувшись. 

– Ти не кохаєш її – нічого страшного, коли ви воз’єднаєтеся, то твоє кохання перевершить все на цьому світі, бо вашу пару створено Небесами. А от те, що вона не кохає тебе – проблема. Кажу ж: зламати щось просто, а от відновити…