Розділ 1.1.

– Це не її пісня! Вона вкрала цю пісню у моєї покійної матері – Меліти де Рієн! – чоловік змусив весь зал ахнути від шоку, а артистку на сцені – впустити мікрофон. 

Айдас де Рієн чекав цієї миті, здається, усе життя. Він відчував, як емоції через край, як серце виривається з грудей, і відібрати пісню своєї матері у цієї нікчеми назад – найзаповітніша мрія. Все скінчено, ця жалюгідна співачка більше ніколи не зганьбить творчість його матері своїм жахливим голосом. Чоловік змахнув в повітрі листком з нотами та текстом, підписаним матір’ю. 

– Що?! Ні, зачекайте! – вигукнула рудоволоса дівчина з блискучій блакитній вечірній сукні. – Це не так! Стійте!

Але зала гостей та шанувальників різко перетворилася на безжальний натовп, вони воліли вірити сину найвідомішої співачки країни, ніж новоспеченій молодій артистці. Чоловіки в дорогих смокінгах, які ще мить тому були справжніми джентльменами, кричали в сторону сцени образливі слова, а дами у вишуканих дорогих сукнях поводилися дуже дешево, сміючись з розгубленої артистки. 

Айдас, оточений збудженим натовпом, відчував, як адреналін заполонив кожну клітину його тіла. Він бачив, як паніка охопила молоду співачку, як її очі, ще хвилину тому сяючі від надії, наповнилися сльозами. Її спроби виправдатися тонули в шумі натовпу, що ревів від обурення, немов звір, який нарешті відчув кров своєї жертви.

– Що ти скажеш тепер, жалюгідна злодійко? – вигукнув Айдас, відчуваючи солодкий смак перемоги. 

Сміх вихором здіймався навколо нього, і Айдас відчував себе, наче головний диригент цієї симфонії. 

Молода Мія, збентежена і розгублена, перелякано зиркнула на чоловіка з нотами в руках і кинулася зі сцени, намагаючись сховати свої сльози.

Ніхто не намагався зупинити її чи допомогти. Ніхто не давав їй жодного шансу виправдатися чи захистити своє ім’я. Айдас зі злою посмішкою дивився, як вона залишає сцену, знаючи, що її кар'єра на цьому завершилася.

Юна зіронька впала з небес.

Погасла.

Айдас де Рієн стояв у тіні сцени, коли останні гості покидали зал. Він відчував, як важкі емоції наповнюють його груди, немов після напруженого бою. Він прогулявся залою, дивлячись на афіші з фотографією Мії, де її обличчя сяяло на сцені, ті були розкидані підлогою, випущені з рук глядачів.

Коли зала нарешті спорожніла, він повільно вийшов на вулицю. Вечір був темний, осінній, повітря було важке від наближення дощу, перші краплі почали вдаряти по бруківці. Він зупинився на сходах, вдихаючи прохолоду. 

Айдас побачив її – Мію, яка сиділа на тротуарі, втопивши обличчя в коліна. 

Чоловік дивився на цю сцену, не вірячи своїм очам. Ніколи не міг уявити, що побачить шляхетну даму, так знехтувану і знедолену, що сидітиме під дощем, не жаліючи дорогу сукню. І навіть у своїх найжорстокіших мріях він не уявляв, що зірве чийсь концерт.

– Мені… – раптом почав чоловік їй у спину. – Не жаль.

Дівчина підвела голову, зиркнувши на чоловіка, що тихим кроком наближався до неї. 

– Якби Ви дали мені хвилину, то я би встигла сказати, що цю пісню, – кивнула на папірець в його руці, – Ваша матір подарувала мені. Я була її найкращою ученицею.

– Ні, Ви це вкрали. І, перепрошую, може, й найкращою, але точно не улюбленою.

– Невже Ви, – вона скочила на ноги, в два кроки наблизившись до чоловіка, – настільки підлий і жалюгідний, що маєте нахабність наздоганяти мене і принижувати ще й тут! Шоу закінчилося, не чіпайте мене. Теж мені! Ох!

Вони не бачилися багато років, востаннє він бачив цю вискочку ще малою дитиною, але тоді він був підлітком, – трохи дурним та жорстоким, – і принципово ігнорував молодших дітей. 

Їхні шляхетні доми відрізнялися: Айдас мав величезну родину, всі здавалися щасливими і вступали в шлюб з домами інших країн, начхавши на шанс знайти свою споріднену душу – такого поняття навіть не існувало в його роду, але водночас шляхетний дім Мії швидко згасав, її рідня вмирала – одне за одним, допоки в своєму величезному маєтку вона не залишилася самісінька. З цього часто насміхалися, адже в її маєтку вечорами світло палало лише в одній кімнаті – завжди. Не сміялися з цього хіба молоді безпородні чоловіки, які мріяли побратися з нею, щоб підступити до грошей її роду.

– Я просто смакую падіння Вашої нечесної кар’єри, пані. 

– Ти! – вона різко змінила тон, начхавши на статус чоловіка навпроти, і різко тицьнула пальцем в його широке плече – чоловік аж відступив на крок. – Шмат лайна! Дурень! 

Айдас здивовано округлив очі, не сміючи хапати панну за тонку руку. 

Її макіяж, розмазаний краєм сукні, так кумедно виглядав, Айдас аж всміхнувся. Деякі перехожі, побачивши таку цікаву картину, зупинилися, щоб підслухати, але Мії було начхати. 

Наступної миті її рука з розмаху вдарила Айдаса по щоці. Удар був таким різким і несподіваним, що ті кілька перехожих злякано завмерли, а потім почали швидко розходитися.

Чоловік розвів руками:

– Ну, це Ваш максимум – нічого гіршого ви мені не заподієте, пані Міє! 

– А мені зараз і цього вистачить!