10.2.

Новина про смерть магічної зіллєварки, яка у розпал війни зреклася світу чаклунів і перейшла до світу людей, пронеслася магічною Англією, наче вітер перед бурею. Віолетта почула про це спершу на роботі, коли колеги шепотілися між собою, перемиваючи кістки загиблій. А згодом побачила статтю в ранковій газеті.

Заховавшись у вузькому тупику поверху, Віолетта тихенько розплакалася. Врунґільда здалася їй доброю, мудрою жінкою. Вона так багато навчила Лолу… Якби не вона, Аларіон не впорався б із дитиною сам. Він був твердий, холодний, надто байдужий і стриманий – геть не умів поводитися з дитям. 

Коли і як король встиг завести доньку – лишалося загадкою. Віолетта не хотіла про це думати, не хотіла шукати відповіді. Але вранці, коли залишала дім і прощалася з матір’ю, яка дбайливо кута Лолу в м’яке покривало з візерунками квітів, її раптово пройняв сумнів.

А якщо ця дитина… не його? Бо як інакше пояснити його абсолютне невміння поводитися з дітьми і те, як мало він розповів про Лолу чи матір дівчинки? 

Ця думка проскочила на мить, мов блискавка, та не зникла безслідно.

Вона знала, що не мала права так думати. Сумнівів не могло бути в його словах – дівчинка була схожа на нього. Світлі очі. Але ж… білява. Діти часто народжуються світловолосими, а потім волосся темніє. Вона чула про таке. Хто знає… 

Але думка з’явилася лиш тому, що Віолетта допустила ревність: коли це король встиг завести дитину в розпалі війни і хто його обраниця?! І тепер Віолетта – ну геть лишня в цьому розбитому долею тріо короля, його судженої і маленької Лоли. 

Віолетта зітхнула і витерла сльози рукавом свого білого вбрання цілительки.

Наступна чутка, яку вона випадково підслухала під час обіду, прозвучала за сусіднім столом, поки Віолетта повільно їла пісний грибний суп.

– Кажуть, король таки повернувся, – хтось прошепотів, нахилившись ближче до співрозмовниці.

– Немає ніякого короля, – відрубала інша жінка, голосно стукнувши ложкою об тарілку. – Немає більше могутньої магії в руках одного мага, стули рота, Катерино! Країною править магічний союз!

– Ні, я не про це… – Катерина знизила голос. – Я про те, що Врунґільду Лорес убив саме він! Подейкують, він утік із в’язниці.

– Його тримали у в’язниці?! – ще одна жінка різко обернулася. – То це правда?

– Так, – ледь чутно підтвердила Катерина. – Зізнаюся: колись, коли його там заточили, я і Пітер пробували переглянути його спогади, але там – пустка, він наче стер усе жахливе, щоб його не засудили. Дурень! Бо ж свідків не баркує! 

– Але навіщо йому вбивати чемну бабусю?

– Кажуть, там знайшли його слід – якісь речі, від яких тхнуло його магією. Він був на місці злочину. А вбив, бо, мабуть, вона впізнала його і пригрозила здати. Може, йому потрібні були якісь зілля… Ховався у світі людей.

Віолетта аж поперхнулася.

Її пальці стиснули ложку так, що побіліли кісточки. Вона різко відклала її в тарілку, відчуваючи, як серце шалено б’ється в грудях.

Аларіон? Убив Врунґільду? Це було неможливо. Ні, не так… Це не мало сенсу. Наче мало йому проблем?!

Вона знала його руки, його силу, його холод, але цей чоловік був… не такий уже й поганий – принаймні у цьому новому житті. Він не став би чіпати ту, хто допомогла Лолі і йому.

Це все було занадто. Ще минулої ночі він зізнавався їй у коханні, розповідав, хто він є насправді, а тепер… Ще й той нещасний Алек, який відчайдушно намагався повернути спогади. 

А Віолетта? Вона навіть не знала, хто стер її власні. Але спогад руху грубої руки і падаючого дівочого тіла таки вирвався з її свідомості, коли вона змусила Аларіона опуститися перед нею на коліна.

У грудях наростало роздратування. Вона різко змахнула руками, розлючено і водночас смішно – мов дитина, що сердиться на несправедливість світу.

Здавалося, ще трохи – і вона розіллє свою магію просто тут, у залі – обрушить просто на пліткарок.

Віолетта рвучко підвелася, її біле вбрання цілительки зметнулося легкими хвилями, і, не дивлячись ні на кого, попрямувала геть. Геть від цих пліток. Геть від людей, які лише перешіптувалися замість того, щоб справді розуміти чи знати щось конкретне – правду.

Їй потрібно було розібратися. З ним. З собою. І з тим, що тепер робити.