Розділ 6.1.

– Ти казала, що теж не безгрішна… Що сталося? – Аларіон провів пальцями по її плечу, відчуваючи, як під його дотиком напружується дівоче тіло.

Лежали разом в ліжку, загорнуті в тепло одне одного, хоча час уже підганяв повертатися – Лолу треба було забрати у Врунґільди. Але Віолетта не поспішала віддалятися, і він теж.

– Мій рубець… – Віолетта зітхнула, ще міцніше обійняла його і сховалася носиком у його шиї. – Я втратила дитину. І погодилася стерти цей спогад – це мій найбільший гріх.

Аларіон завмер.

– Коли ти був зі мною в госпіталі, ти питав про ту порожню табличку віділленя на другому поверсі… Там стирають спогади жертвам війни. І мої колеги… вони погодилися допомогти мені пережити горе.

Вона повела його руку вниз до тонкого майже непомітного шраму на животі.

– Тепер у мене залишився тільки цей рубець. А дитини я… я не пам’ятаю.

Аларіон не міг уявити, що пережила вона. Що довело її до цього рішення.

– Мені шкода, – прошепотів він, обіймаючи.

– Коли я приймала це рішення, то гадала, що стане простіше… але, мабуть, стало ще гірше. І я картаю себе тепер.

Мабуть, тому її так тягнуло до Лоли також… Віолетта дійсно швидко привязалася до дитини.

Коли нарешті одяглися й зібралися, Аларіон обійняв її, дозволяючи перенести їх назад – із її дому в його тісну знайому квартирку.

– Це все багато означає для мене, – прошепотіла дівчина.

– Для мене теж.

Опинившись у його кімнаті, вони вже були готові разом піти за Лолою, аж раптом… За дверима пролунав чужий шурхіт. Аларіон завмер, а потім відчув – гострий потік магії – чужий, загрозливий. На нього збиралися напасти. Холодний страх пробіг по спині. Вони таки знайшли його. Але як? Він був обачний, приховував сліди, перевіряв усе – жодних натяків на небезпеку. А тепер…

– Тікай звідси, – різко сказав, відпускаючи її руки.

– Що? Ні! Я заберу тебе, чекай!

– Ні, вони не мають знати про тебе. Просто забери Лолу з крамниці Врунґільди…

Віолетта розгубилася, її очі метнулися до дверей, але вона розуміла – дитина була важливіша. Якщо вона встигне, якщо забере Лолу – тоді ніхто інший її не забере.

Її губи здригнулися, коли вона дивилася на нього востаннє, перед тим як зникнути. Аларіон вірив їй. Вона подбає про Лолу.

А потім двері вибили.

Вибухнуло дерево, засипавши кімнату трісками, і в ту ж мить він метнув уперед заклинання. Потужний темний імпульс рознісся кімнатою, оглушивши магів, що вдиралися до нього.

Аларіон не став чекати. Він зник зі свого дому, перш ніж його встигли схопити.