2.3.

Ненавидів себе, що налякав дитину. Але Лола була кмітлива і спокійна дівчинка, яка хотіла уваги, не зважаючи на те, що бачила різкість і дурість чоловіка. Це було нечесно по відношенню до неї – у Лоли ж не було нікого, крім її випадкового «туту»… і він картав себе, відчуваючи нудоту і жовч на язиці.

– Та-та! Ту-ту! – Лола бігала довкола Аларіона, який дивився на себе в дзеркало, спантеличений. – Коник! – і активно гамселила Аларіона по ногам м’яким єдинорогом, щоб той звернув на неї увагу. 

– Що таке, маленька? – взяв дитя на руки. – Що сталося? Ми ж вдома. І з тітонькою, яка тобі сподобалася, все гаразд, не хвилюйся, не треба мене бити. Туту випадково штовхнув тітоньку, – він уже повторив це всоте за вечір, і дитина, на щастя, слухала його. – Нам просто треба було швидко піти додому. Але… Ми скоро побачимося з нею. Я певен.

Звучав мило, але ненавидів – усією душею.

Дитина схопилася руками за ошейник, який з’явився у чоловіка на шиї, коли він тікав від клятої Віолетти. Тепер… наче якийсь пес. Неймовірно жалюгідна картина. 

– Ти киця! – дитина засміялася, смикнувши за металеву річ на його шиї.

– О так, так, маленька… – кивав, не вірячи, що це все відбувається з ним. – Я киця. Це подарунок гарної тітоньки.

Мабуть, тепер Віолетта точно знатиме, де він.

Оу.

Зараз він знав лише, що ця річ не блокує його магію, як було з наручниками у в’язниці.

Аларіон присів посеред кімнати, опустивши Лолу на підлогу поруч із собою. Дівчинка, ще занадто активна від нових вражень, радісно вхопила кубики і почала будувати химерні вежі, що одразу ж падали. Аларіон обережно підставляв долоні, підхоплюючи кубики, коли ті котилися геть, і повільно перекладав їх назад до рук дитини. 

– Це ж справжня фортеця, маленька моя, – пробурмотів, хоча в душі не відчував ні радості, ні спокою, тільки тугу.

Лола, сяючи від щастя, взяла в руки свого м'якого єдинорога й почала «захищати» кубикову фортецю.

– Ця вежа, – почав раптом, наче казку, – належить принцу? 

Дівчинка кивала. Обережно доставляючи ще один кубик зверху.

– Це замок. Ціла фортеця… Отож, цей принц, – м’яким голосом, – з дитинства був дуже добрим і ввічливим, як ти. Він ніколи не хотів стати королем чи правителем. Його більше цікавили ігри та розваги, а ще – пригоди. У нього була… не знаю… блакитна магія? – показав на блакитний кубик у руці. – Так, нехай. Ось така, чарівна й добра. Коли ти підростеш і опануєш свої сили, то колір твоєї магії може також бути блакитним… або рожевим, як твій комбінезончик.

Лола уважно слухала, тупцяла єдинорогом навколо збудованої вежі з кубиків.

– Отже, одного разу, до замку цього принца прийшли темні маги, – мовив далі повільно. – Вони сказали принцу, що на його дім чекає біда, що хтось хоче відібрати у нього все. І щоб захистити своє королівство, батько принца погодився на угоду…

– Мяги, – кивала, повторюючи. – Плийcли…

– Угу, прийшли, – кивнув. – Але батько принца… – змовчав кілька страшних слів. – І принцу, спадкоємцю, також треба було виконувати ту батькову угоду… І його магія змінилася. Вона більше не була світлою, як ось цей блакитний кубик, – він кивнув на яскравий кубик у її руці, – вона стала темною. Принц не пам’ятав, коли саме це сталося, але й не винив себе.

Лола дивилася на нього з плутаним, спантеличеним поглядом. 

І Аларіон збагнув: він не мав права розповідати такі історії дитині і виливати свої емоції на неї. 

Жалюгідний і дурний.

– Вибач, маленька, – лагідно торкнувся її плеча, – казка трохи сумна. Але, знаєш що? – він показав пальцем на Лолу. – Одного дня принц зустрів принцесу. Таку маленьку і світлу, як ти.

– Менє? – перепитала, широко всміхаючись.

– Так, тебе, – кивнув. – І навіть із темною магією, принц не забув, як це – бути добрим. Він зрозумів, що, хоч його магія вже інша, серце залишилося тим самим. Він був сміливим, чемнив, нікого не ображав, – це точно не про нього, і подумки Аларіон засміявся. – І тепер цей принц має лише одну справжню мрію – захищати свою принцесу.

Взяв з рук дівчинки єдинорога, дивлячись в іграшкові очі. Лола раділа – вона ж була принцесою в цій казці.

Чоловік підвів погляд на дівчинку – радісну та заклопотану кубиками. 

Мабуть, Віолетта мала рацію… Він не мав права тримати цю дитину біля себе, Лолі потрібне краще життя, і її шанси знайти маму, якщо він переступить через себе і віднесе її в сиротинець, значно вищі.

Він не міг їй нічого дати. І зовсім не умів поводитися з дитиною… Надто часто засмучував її.

Наступного дня Аларіон остаточно змирився з – так званим – ошейником на шиї, зрозумівши, що зняти цю річ так просто не вдасться. 

А на ніч у дівчинки знову піднялася температура. Він сидів поруч на ліжку, тримаючи її за крихітну ручку, засмучений та зневірений. Вирішив спробувати цілющі чари, які знав. Зовсім трішки – може, це не видасть його. І лише маленький доторк темної магії заставив дитину розплакатися і відсахнутися, наче від вогню. Лола не тільки боялася темних чарів чоловіка, але й відчула щось кепське замість зцілення.