2.2.

Аларіон спостерігав за Лолою, яка бадьоро бігала кімнатою. Дівчинка весело грала з іграшками, і м’який єдиноріг став її улюбленим.

Магія, що тиснула на Лолу, ще не втихомирилася, і серце Аларіона стискалося від думки, що все може повторитися. Він повернувся до Віолетти, яка знову прийшла в палату пізно ввечері, коли тиша окутала лікарняні коридори.

– Що мені робити, якщо це повториться? – запитав, тривожно дивлячись на неї.

– Твоя магія смертельна для неї, – відповіла Віолетта геть тихо, дивлячись на Лолу, яка була зайнята своїми іграшками, гучно мугикаючи і щось белькочучи. – Не чіпай її. Ти не зможеш її вилікувати, як би не намагався, а тільки нашкодиш.

Аларіон відчув, як його серце розривається, не хотів вірити в почуте. 

– Ти хочеш забрати її в мене, тому що тебе лякає моя магія. Але це не так погано, як здається…

– Ти маєш бути зваженим і розумним, – відповіла Віолетта, її голос залишався спокійним, але в очах читалася глибока стурбованість. – Лолі потрібна людина, яка буде нею опікуватися. Якщо її матір не очорнила свої сили, як ти, то її треба знайти.

– Я хотів би.

– Або залиш її в притулку і йди на суд. Хай твою долю вирішать, і все буде почесному, як ти мені й говорив.

– І що я скажу Лолі? Як я можу сказати, що залишаю її?

Дівчина не відповіла, схрестивши руки на грудях і опуствши голову. Мабуть, вона хотіла сказати, що діти все зрозуміють… але це було би брехнею. Вперше Аларіон побачив, як погроза дівчини ранить її саму.

Аларіон кивнув, прикидаючись, що змирився зі своєю безвихіддю, але в глибині душі назрівала тривога. Він не міг уявити, як подивиться Лолі в очі і скаже, що залишає її. Кілька клятих місяців, і ця дитина стала сенсом його нікчемного самотнього життя.

Коли вечір опустився, і госпіталь притих, чоловік стояв на краю розгубленості. Лола спала, притиснувши до себе свого іграшкового єдинорога. Аларіон обережно підняв її, поки вона міцно трималася за свого друга, і серце чоловіка забилося швидше від усвідомлення, що цей маленький ангелок – його всесвіт.

– Ми повинні йти, – тихо прошепотів Аларіон, і голос зрадливо тремтів.

Попрямував до виходу, рішуче крокуючи вперед. Зараз він перетне бар’єр… і хоча усвідомлював, що за ним можуть прийти, у нього була одна мета – втекти, знайти нову схованку, де вони могли би бути в безпеці. Якщо зробити все швидко – його не піймають.

Дісталися до виходу, і чоловік завмер в темряві. 

– Дє ми? – спитала дівчинка, сонно підвівши голову.

– Ми йдемо додому.

Магія всередині почала бушувати, як вогняні сплески, і чоловік був готовий тікати.

Аж раптом Аларіон відчув сильний, наче удар у спину, спалах болю – багряний спалах магії розсік повітря. Він ледь утримав рівновагу, обернувшись, побачив Віолетту, яка стояла в дверях, здавалася розлюченою й занепокоєною водночас.

– Що ти, в біса, робиш? – вигукнула. – Ти нашкодиш дитині! І ти не зможеш їй допомогти самотужки допомогти. Отямся, їй потрібна допомога.

Рішуча й невблаганна, Віолетта кинулася до нього, простягаючи руки, щоб вихопити Лолу. Але Аларіон, втомлений і розлючений на весь світ, інстинктивно захищаючись, вдарив її темною магією. Спалах чорного сяйва відкинув Віолетту назад, і вона з силою вдарилася об стіну, повільно сповзаючи на підлогу.

– Ляля! – злякано закричала Лола, розплакалася, тягнучи ручки до дівчини… так і не навчилася вимовляти ім’я цілительки.

Її обличчя було сповнене страху, і цей страх був направлений ні на кого іншого, як на Аларіона.

Чоловік застиг, приголомшений тим, що щойно зробив. Він навіть не помітив, як сильно Лола прив’язалася до Віолетти і не подумав, що своєю різкістю злякає дитину. 

– Вибач… – промовив, охоплений жахом від самого себе. 

Швидко підбігши до Віолетти, яка повільно оговтувалася від удару, Аларіон намагався допомогти їй піднятися, одночасно заспокоюючи Лолу.

Але кроки охорони – тупіт черевиків та низькі голоси – змусили чоловіка відсторонитися, притиснути дитину тремтячими руками сильніше до грудей і тікати. 

Він розумів – втрачати часу не можна, за мить вони опиняться тут. Охоплений тривогою, притиснув Лолу міцніше до грудей, відчуваючи, як вона тремтить, і кинувся до виходу з госпіталю.

Коли майже дістався до дверей, його охопило дивне відчуття, немов щось було… не так. Серце зрадливо стислося, а руки міцніше обійняли дівчинку. Бар’єр, який перекривав вихід із з воріт, готовий виявити будь-яку спробу втечі, несподівано зник на мить. Він ніби розступився перед ним, дозволивши пройти. Аларіон завмер від здивування, не вірячи, що це можливо, але все-таки квапливо рушив уперед.

Бар’єр випустив його.

Зненацька підсилений відчуттям свободи, Аларіон зібрав залишки сил. Спалах темної енергії оточив їх, і за мить обоє зникли.

Коли Аларіон і Лола з’явилися біля знайомого озера людського світу, він відчув, як ноги тремтять. 

Озеро було тихе, оточене густими деревами, а хвилі легенько гойдали його парасолю – ту саму, яку він впустив, полишаючи це місце два тижні тому.