1.5.

Аларіон обернувся, зустрівшись поглядом зі своїм відображенням у дзеркалі, яке висіло в кутку на стіні. Волосся важкими пасмами – розхристане в різні боки після того, як потрапив під дощ. Сам весь блідий і втомлений. 

Спробував випростатися, нагадати собі, що він все-таки чоловік, а не бознащо, і повернувся до дівчини наче новим – зібраним та серйозним, холодним. Тіло розслабилося, але розум і далі був напружений.

– Часом таке стається, – промовила, відступивши на крок і поглянувши на Лолу зі співчуттям. – Коли дитина з потужним магічним потенціалом не отримує належного догляду, вона може втратити контроль над своїми силами. Здебільшого таке стається з маленькими сиротами, якими не опікуються батьки-чарівники. Брак догляду впливає…

Аларіон дивився прямо, готовий сперечатися: 

– Я старався, як тільки міг… Це не моя провина. 

– Ви вчасно принесли її, – мовила далі цілителька, роздумливо зітхнувши. – Я зможу її врятувати, і вона швидко одужає. Але, повторюся, якби нею якісно опікувались, такого б не сталося, – звучало, як докір. – Де її матір?

Промовчав, зціпивши зуби.

– Ви ж маг… Чи просто людина, яка була в стосунках з чародійкою? – запитала тихо, трохи нахиляючись уперед. – Підозрюю, що маг, бо Ви змусили дитину пробути на холоді під госпіталем, бо боялися крок ступити до бар’єру. Хочу побачити Вашу магію. Просто зараз. Негайно, – вона наче сердилася, гублячись в здогадках.

– А ми можемо поговорити про це все не при дитині? 

Цієї миті до палати увійшла медсестра, вона залишила тацю з дитячою порцією каші, водою та соком. Кивнула присутнім і вийшла. 

Тоді цілителька вийшла за двері, киваючи чоловікові.

Аларіон, повільно вдихнувши, рушив слідом, коли вони залишили палату і вийшли в коридор. Лише ледь чутне шурхотіння тканини і далеке миготіння ліхтарів порушували тишу, що висіла в повітрі. Він бачив, як втомлено вона опустила плечі, однак її очі лишалися уважними та серйозними.

– Пане, – промовила, затримавшись на крок попереду, – я не спала майже добу. Можливо, звучатиму хаотично і трохи незрозуміло, бо дуже втомлена… Але, будь ласка, ви мусите сказати мені, хто Ви і звідки прийшли. Це ж Ваша дитина? Я обіцяю не заявляти про Вас зараз… або, щонайменше, до того часу, поки дитина не одужає. Але Ви мусите сказати мені, – її очі уважно зупинилися на ньому, приховано оцінюючи кожну деталь його обличчя.

Вона хотіла бути впевненою, що дитина не перебуває в небезпеці поряд із ним, це було зрозуміло.

Але її благаючий тон збив чоловіка з пантелику.

– Я Лоріан, – промовив тихо. – Я… просто чоловік, якого зруйнувала війна.

– Тоді покажіть мені свою магію, – мовила просто, її тон став спокійнішим, але досі рішучий.

Не міг збрехати, адже ось так просто він не вийде з госпіталю без супроводу цілительки, яка дозволила пройти разом з нею. 

І вона сумнівалася, чи можна йому довірити дитину. 

Аларіон озирнувся: довкола – ні душі, лише темний коридор, розсіяне світло від ламп та її втомлене наполегливе обличчя. Він простягнув руку, і між пальцями заструмилася його магія – важка, глибока, темно-срібна з відтінком чорного, мов густі хмари перед бурею. Кінчики його пальців чорніли, темрява розповзається вище долонею.

Підвів очі – зустрівся з холодним нажаханим поглядом дівчини.

Розчарованим.

– Ви… – вагалася, зиркаючи у вічі чоловіка. – Ви вбивця, і Ви на волі, – слова прозвучали беззаперечно.

Аларіон стиснув щелепи.

– На цій війні навіть хороші люди були змушені робити погані вчинки, – глухо промовив, хоч знав, що ці слова для неї звучали порожньо.

– Я заявлю про Вас, – випалила, готова вдаритися в біг, і дівоча рука вже тяглася до сукні, щоб припідняти її, побігти геть по темному коридору, подалі.

Не обдумуючи, він схопив дівчину за зап'ястя, мабуть, надто різко і міцно. Її шкіра була теплою, і під пальцями відчувався пульс – швидкий і наляканий. Вона хотіла вирватися, але не рухалась, наче побоюючись, що різкий рух зробить гірше.

– Скільки таких, як я? – вимовив тихо, його голос майже хрипів від приглушеного гніву. – Тисячі. Подивіться правді в очі, цілителько. Магія потемніла не лише в тих, хто обрав хибний бік. Хороші люди теж робили помилки, коли намагалися захистити своїх близьких, свій дім… чи свою дитину, – збрехав, утримуючи її погляд своїм.

– Кого Ви вбили? 

– Я захищав те, що люблю, – знову збрехав.

Мусив брехати, щоб вона допомогла дитині, щоб не прогнала його, не заявила… 

Він чув у голові крики, бачив обличчя людей, які на суді звинувачували його в смерті – люди, що присягалися, ніби він убив когось своїми руками. Але Аларіон не міг згадати подробиць, не міг відтворити цей момент у пам'яті, як би не намагався. Усе, що він знав,  це те, що його руки залишалися чистими, а його роль обмежувалася наказами і щедрими виплатами найманцям, які виконували його волю.

Єдине, що пам’ятав ясно, що одного разу, коли він знову опустив погляд на свої руки, магія в них змінилася. Глибокий чорний відтінок, як темний слід війни, прорізав долоні, заміняючи світлу магію, яку він забув. Чоловік вірив, що ця зміна відбулася через жорстокість його наказів, через байдужу силу, з якою він вів людей на смерть. Прокляття – це лише результат його рішень, а не справжніх дій.