Глава 50

Вирвалася з його рук, намагаючись бодай зовні зберігати спокій. Кивнула, махнула Клео рукою й майже побігла до машини. Щойно зачинила за собою дверцята – замкнула всі замки. І одразу натисла на газ. Вела швидко, нервово, стрілка спідометра тремтіла… Їхала тільки в одне місце – до Рейна. Вона мусила показати йому те, що побачила і почула. Бо, можливо, їй не здалося? Можливо, не буває таких збігів?!

Зупинилася біля воріт. Чекала. Але ніхто не відчинив – ні покоївка, мабуть та уже пішла додому після роботи, ні сам Рейн. Повідомлення лишалися непрочитаними. Можливо, його просто не було вдома. І від цієї думки стало ще страшніше. Їй здавалося, що небо насувається з усіх боків, і лишатися самій у машині нестерпно.

Вона під’їхала впритул до воріт, вийшла з авто й, озирнувшись, обережно залізла на дах машини. Затримала подих і перелізла через металеву огорожу. Приземлилася не надто м’яко, коліна обпекло від газону. Томас вибіг назустріч із гавкотом, але, впізнавши її, стих і завиляв хвостом.

Та спрацювала сигналізація. Пронизливий писк різав вуха. Селестіна застигла під дверима його дому, прикута до місця, наче злодійка, яку от-от спіймають. Вона знала: зараз примчить охорона, і її арештують, якщо тільки він не повернеться вчасно і не вимкне сигналізацію.

І тоді, на щастя, звук замовк. За кілька хвилин з’явився Рейн. Він не зміг заїхати в двір, бо вона лишила машину під воротами, і просто швидко побіг до неї. Його очі – темні, з вогником жалю й розгубленості.

– Селестіно… що відбувається? – він наблизився, схвильований, і нахилився, шукаючи її погляд. – Хтось налякав тебе?

Вона кивнула, її рука мимоволі потягнулася до нього – хотіла якнайшвидше показати йому Клео і нарешті показати Валентина, але Рейн ледве відступив.

– Чекай, не треба, – похитав головою. – Поговоримо.

Тобто «не треба»?! Селестіна дивилася в його очі, не розуміючи. 

– Спершу вислухай. Я дещо дізнався.

Селестіна змахнула руками, її очі блиснули – вона теж бачила дещо! 

Рейн уже відчинив двері будинку, пропускаючи її всередину.

– Зачекай, я зажену твою машину у двір, – сказав він, опустивши погляд на її коліна. 

Ті були зеленими від трави, з червоними подряпинами від невдалого приземлення. Його очі потемніли від жалю. 

– Ох, Селестіно… чекай, я зараз, – узяв ключі з її тремтячої руки. – Сядь і чекай, я допоможу тобі, – додав він з турботою.

Та Селестіні уривався терпець. Коли Рейн відвернувся, готовий іти до воріт, вона схопила його за руку. Її дотик був різкий, відчайдушний.

– Будь ласка, зачекай на мене, – він опустив погляд на те, як Селестіна тримала його руку, і легенько всміхнувся. 

Селестіна не одразу зрозуміла, але… вона не відчула болю.

І вперше задумалася про його біль… Очевидно, він завжди був тим, хто приймав біль заради того, щоб тримати її за руку. Це раптом стало так очевидно – йому боліло від самого початку. З першого сеансу.

Адже… все сталося так давно… він давно закоханий в неї.

– Будь ласка, зачекай хвилинку, – повернувся до неї і обережно пригладив її волосся.

Селестіна не розуміла, чому він не боявся її доторкнутися, просто послухалася і з важким диханням вийшла на терасу кухні й звично сіла там, склавши руки на грудях. Її очі дивилися кудись удалину, де вечірнє небо тонуло в сірих сутінках. Вона чекала, стиснувши губи.

Рейн повернувся за кілька хвилин з аптечкою. Обережно опустився на коліна перед нею й, не дивлячись прямо в очі, підгорнув край її сукні вище колін.

– Це не критично, – прошепотів він, наче заспокоюючи більше себе, ніж її. – Вибач, що не взяв слухавку, був за кермом.

Селестіна мовчала, спостерігаючи, як його пальці обережно торкалися шкіри, протираючи подряпини.

– Я дізнався дещо, – нарешті заговорив він, тихо й важко. – Алекса обдурила тебе. Вона змусила тебе розірвати її контракт, бо планувала піти в іншу студію, де їй точно гарантували дебют. Тоббіас, звісно, не хотів її відпускати – на неї витратили чимало. Але вона знайшла спосіб… Тоббіас не відпускав її просто так – вона мала відпрацювати вкладені в неї кошти. І вона… – він зробив павзу. – Вона підсипала отруту в твою каву, Селестіно. Щоб знищити тебе як конкурентку. А потім вийти на сцену від іншого лейблу. Це вона влаштувала тобі підлість, подумай, і раніше теж так вчиняла. Вона здатна й на гірше.

Селестіна похитала головою – ні. Все не так. 

– Так, – наполягав він, його голос став твердіший. – Повір мені. Це правда. Я клянуся.

Вона простягнула руку, хотіла торкнутися його пальців, і він торкнувся її, стис її пальці, без поспіху і ніжно.

– Я був у них, вони розірвали з тобою контракт… не мають віри, що голос повернеться. Але я хочу вірити в краще. Мені шкода, що я не зміг тобі допомогти сцілитися. Але я повідомлю слідчим, доможуся арешту Алекс. І ще одне: я вже чув, що твої концерти не перенесені, а скасовані з розірванням контракту. Це жорстоко. Альберт міг просто відкласти все на невизначений термін, але… вони хочуть відпустити тебе. Я доб’юсь, щоб ти не платила жодних штрафів за збитки. Вони не мали права забирати в тебе час.