Глава 38

Погляд містера Кліфа, колись такий впевнений і проникливий, тепер здавався крихким, затуманеним болем і втомою. Але в його очах все ще жевріла іскра – та сама, що колись давала їй надію в лікарняній палаті. 

Рейн стояв поруч, його рука легенько лягла на її плече, і вона відчувала його тепло, його напругу, ніби він готовий був захистити її від усього світу. Дотик змушував все всередині тремтіти, але це знову боліло.

– Дозвольте, – за мить Рейн простягнув руку до містера Кліфа.

Чоловік кілька секунд дивився на нього з підозрою, його брови злегка насупилися, а худі пальці, що стискали хустинку, здригнулися.

– Покажете? – перепитав Кліф, і кутик його рота ледь піднявся в усмішці. – Певен, ви можете.

Потрібен ж був лише дозвіл… 

Селестіна затамувала подих, спостерігаючи, як Кліф повільно простягнув руку і потиснув долоню Рейна. Усе сталося швидко. Кліф напружився, його очі заплющилися, він занурився в потік чужих спогадів. Селестіна знала цей вираз – вона сама відчувала, як Рейн входив у її пам’ять, розкриваючи її найболючіші моменти. Але що він показував Кліфу? 

Вона знала, що він умілий – надто умілий. Він міг вибирати, що показати, як подати, як доторкнутися до душі іншого. І навіть, як натиснути на жалість. 

Момент обірвався так само швидко, як почався. Минула лише хвилина, але Кліф різко розплющив очі, його рука відсмикнулася від руки Рейна, ніби від удару. 

Кліф повільно перевів погляд на неї, і в його очах промайнуло щось нове – не лише співчуття, а й тінь провини.

– Селестіно…

Рейн видихнув і кивнув Селестіні. За мить він покотив візок Кліфа, поки чоловік збирав докупи думки. Прогулювалися лікарняним садом.

Вона відкрила нотатки на телефоні, її пальці гарячково застукали по екрану, одразу ж показала Рейну:

«Що ти бачив? Що він тобі показав?»

Аж раптом поверх її нотатки вискочило повідомлення Валентина:

«Окрім цього, також чекаю зустрічі з вами, люба Естель».

Рейн холодно підвів очі на неї, але не запитав про повідомлення, а просто далі заговорив з містером Кліфом: 

– Ви порушили свою клятву, ось тому ваше здоров’я вас зрадило. Лікарська таємниця, очевидно, була порушена.

Селестіна збагнула, що Рейн встиг побачити уривки думок містера Кліфа, а не лише показати йому щось про стан Селестіни. 

– На жаль. 

– Так розкажіть нам, як це сталося. Що вам втрачати вже? 

– Я мав необережність… Я сам загнав себе у візок. І зробив дурість… дурість розповісти про стан здоров’я Селестіни людині з її команди. Тобіасу. Спершу я гадав, що це не зашкодить мені, адже, про її стан і так знають люди з її роботи. Це також важливо для них. Але я помилився. Щойно відчув біль – одразу стулив… свого… рота, – закашлявся, але Рейн не зупинив його візок. 

– Я це побачив. А що було далі?

– Ох, ви дійсно профі, показали мені максимум, щоб дістатися до моїх спогадів, які так і неконтрольовано виринали… умієте знайти всі точки, – Кліф випростався і перевів погляд перед собою. – Спершу Тобіас поцікавився станом її здоров’я, коли Селестіна ще не ступила на сцену. З його слів тоді я зрозумів, що він вболіває за дебют іншої дівчини. І в його питаннях про здоров’я Селестіни не було нічого доброго… Він поспішав, тому його емоції було просто прочитати. Поспішав назад в автівку, де на нього чекала дівчина. 

– Я побачив її, – Рейн говорив беземоційно. – Селестіна з нею теж перетиналася.

Селестіна сердилася це все чути, але стримувалася. Очевидно, та дівчина, яка підсунула їй цвяха в тренувальній залі, могла бути коханкою Тоббі. Це могло їх зв’язувати… А далі?..

– Мені дуже шкода, Селестіно, – звучав дійсно сумно, раптом схопився руками за серце, – я й не думав, що все дійде до того, що ти втратиш голос… 

– Не конкретно це підкосило вас, – мовив далі Рейн.

– Не це. Але почалося з Селестіни. Після її дебюту Тобіас навідувався ще кілька разів, все розпитував… шантажував тим, що я і так порушив конфіденційність, тому мушу і далі щось йому розповідати… Але далі він не запитував про неї, бо одного разу стикнувся в коридорі з ще однією моєю пацієн… – чоловік затремтів від болю і завив.

Не міг сказати і показати не міг би.

Рейн втратив інтерес, очевидно, бо витягувати зі старого лікаря інформацію… не найкраща ідея. Це просто доб’є його.

– Не можу сказати, вибачте… Не можу… фізично. Але я не зробив нічого, що нашкодило б Селестіні. Не я це зробив.

Рейн просто попрощався, розвернувся і відійшов на кілька кроків, абсолютно холодний, але зі зціпленими зубами. 

Селестіна розгубилася. Але почула багато важливого для себе…

Прощатися не хотіла, надто сердилася, але кивнула і просто махнула рукою, відвернувшись і попрямувавши за Рейном, який спокійно крокував до воріт і автівки.

Він раптом сказав: 

– Не сердись на містера Кліфа. Його роль в цьому всьому була випадкова.