Глава 32

Різко взяла за руку, стисла його кисть, зціпивши зуби. 

Запитував, що перше сказала б йому, коли до неї повернеться голос… що ненавидить, не може це відпустити.

І в ту саму мить, ще до того, як вона встигла отямитися, все навколо зникло – раз, і перед очима вже не було сірих стін, лише щільна темрява, крізь яку промайнули уривки чужих голосів, гамір, блиск і фрагменти, як сон, який розсипається на друзки, щойно намагаєшся його згадати.

А потім… тиша.

Селестіна завмерла. Її пальці ще трималися за його зап’ястя, намагалася не думати, що це все ще триває, що вона торкається його. 

Із тиші перед ними постало світло дорогізного ресторану, великий зал з високими стелями, м’яке освітлення, дзвін келихів, запах дорогого шампанського і трохи вивітрених парфумів. Схоже на зустріч випускників. Під стелею святкові блакитні кульки – колір його університету, той самий, що й його спортивна футбольна форма того злощасного дня…

Рейн зі спогаду входить до зали – високий елегантний чоловік, в костюмі з ідеальними складками, ніби щойно з-під голки. Його зустрічає захоплений натовп, випускники, старі знайомі. Всі знають, хто він, куди їздив, де стажувався, яку техніку опанував – надскладну, практично межову. Селестіна відчуває його впевненість, він дійсно отримує задоволення від цього вечора. Йому тиснуть руки, усміхаються, вітають, а він тримається рівно, мовчки киваючи, мов усе це для нього буденність, хоч насправді це дуже особливий день, це відчутно.

– Ти досі працюєш на межі згорання, – каже чоловік поруч з ним, усміхаючись, піднімаючи келих шампанського, в якому гойдається красива полуничка.

– Бо інколи тільки біль тримає в живих, деколи треба вийти за межі себе, – відповідає Рейн. – Деколи треба так викрутити себе, щоб аж у кістках ломило. І довестися до нападів мігрені, таких сильних… щоб аж вивертало. Інакше нічого не вийде, – і вдаряє своїм келихом в келих співрозмовника, цок.

Той чоловік радіє:

– Це було настільки важко? – подається трохи вперед, зацікавлено. – Я чув, що від тієї техніки можна і з глузду з’їхати під кінець. Знаєш…

Але фраза обривається. То не він замовкає – це Рейн не чує.  І Селестіні здається, що це вона сама не вловила слова. З нею таке стається, вона звикла.

Рейн зі спогаду тим часом спокійно відповідає, наче й не сталося нічого:

– Деколи після сеансів з пацієнтами настільки накриває, що три дні не можу підвестися з ліжка. Варто тільки попрацювати з кимось серйозно – і все.

– І ти також пов’язаний клятвою? Твої умови не жорсткіші? У тебе ж, ну… трохи інший фах.

– Такі самі, як у терапевтів. Для мене нічого нового не вигадували, – Рейн знизає плечима.

– Чорт… Я б розпитав більше, але боюсь, що тебе тут же скрутить від болю, – сміється той, але з ноткою поваги. 

– Я однаково нічого не сказав би, хіба що в загальних рисах, але й ти сам усе вже знаєш, – всміхається Рейн, ледве помітно.

– Щодо твоїх мігреней, Рейне… Можу порадити ліки, привезли непогані з Португалії, довелося підписати договорів. Тепер виписую їх усім, але вони дійсно дієві.

– Не варто. Я проходжу лікування. Все під контролем.

Ясно, в його житті дуже багато болю. Селестіна не здивована.

Розмова швидко тане, сцена міняється, змінюється кут, ритм. Усе йде, мов прокручене вперед відео. І вже Рейн стоїть сам. На балконі ресторану, знизу басейн, біля басейну інша вечірка, дещо відвертіша. Широко прочинені двері позаду ведуть назад у теплий гамір ресторану до його однокурсників, але тут тихо. Він тримає келих, останній ковток шампанського. 

А в кутку балкона на підвіконні грає колонка – неголосно, щось знайоме. І тоді він повертає голову. Дивиться в темряву нічного неба. І клацає пальцями біля правого вуха. Клац-клац. Ще раз. Клац-клац. Селестіна бачить, як він напружується. І ще. Клац-клац... клац… клац. Хмуриться. 

Спогад раптом обірвався, і Селестіна запитливо поглянула на Рейна поруч із собою. Той незворушний і зосереджений. 

Ще один його спогад, від якого простір довкола знову змінюється… На мить вона відволіклася, щоб поглянути, як обережно він провів великим пальцем по її руці. 

Не хотіла розуміти, чому він показав їй саме той вечір зустрічі.