Глава 24

Не могла. Вранці швидко зібралася, поїхала додому, аж раптом збагнула, як зганьбилася… краще б лишилася.

Написала йому, ще сидячи в авто під гаражем:

«Забула в тебе свій бюстгалтер».

Відписав:

«Оу. Це нічого, обіцяю не приміряти».

Плюснула себе долонею по чолу.

Ігнорувати повідомлення з роботи впродовж дня виявилося нестерпним заняттям. Постійно рвалася знову повернутися на офіс, до керівника, щоб прояснити все до кінця. Але поки вона в такому стані, то вони просто доведуть її до сліз. І після безсонної ночі їхала зморена до Рейна. Він прийняв її, як гостю, не як пацієнтку. 

– Все буде добре, – мовив, зрозумівши, що на неї найшло, і провів до вітальні. 

Вранці до нього мав прийти хтось на сеанс. Селестіна сиділа довго сиділа у вітальні, загорнута в тонке покривало, у його просторій сорочці й його шортах. Він змусив її переодягнутися в щось зручніше, телефон забрав, щоб вона не реагувала на робочі повідомлення. Після цього робочий день Рейна почався, хтось мав прийти на сеанс.

Коли Селестіна почула на ґанку жіночий голос – напружилася. Але, визирнувши крізь щілину фіранки й помітивши, що це була жінка значно старша, полегшено видихнула. Ще ніколи досі її так по-дурному не стискало від ревності.

Він повернувся за дві години. Тихо зачинив двері й сів поруч. У кімнаті було сиро після грози, повітря прохолодне, майже липке. Вона сиділа підібгавши під себе ноги.

Він глянув на неї.

– Замерзла? – приніс її блокнот і ручку.

Вона знизала плечима, всміхнулася.

Довго мовчав, спершу просто поправив покривало, загорнув її босі ноги тугіше. Думав про щось напружено, а Селестіна запитливо поглянула у вічі.

– Просто дещо… – почав, сумніваючись. – Дещо змінюється. Мені боляче навіть просто думати про тебе, не просто торкатися. І ще я хочу зізнатися, що відчув цей біль навіть тоді, коли ти вперше з’явилася на моєму ґанку… мене наче пробило почуттями, і біль став сигналом, що, може, взагалі не варто бути твоїм лікарем. Навіть тієї миті я дещо відчув до тебе… Я не кажу, що через це я відмовлюся тебе такі лікувати і шукати причину, що зробило тебе німою… просто кажу це, щоб бути чесним з тобою.

Отже, треба було поспішати все вияснити. Селестіна обережно вклала свою руку в його, стиснула пальці. 

– Причина десь глибше, ніж я думав, – здавався сумним і стурбованим. – Покажи мені свої візити до лікарів… Щось не так з твоїм минулим лікарем. 

Селестіна задумалася, бо не могло такого бути. Містер Кліф буквально витягнув її з біди, завдяки ньому вона врятувала слух. Показала йому, коли востаннє бачилася з лікарем. Нічого особливого, просто огляд, та й назад додому. 

Вони розплющили очі, повернувшись до реальності, і Рейн здався ще більше напруженим. Навіть не встигла поцілувати його там, де не було би боляче, так швидко Рейн все зупинив. 

Написала в блокноті:

«Мій минулий лікар чудова людина, якби не він, то я би ніколи не змогла повернутися до співу. Облиш його».

– А чому він більше не твій лікар?

«Він пішов на довгий лікарняний, не розповів, що сталося, але я надіслала йому квіти і фрукти в лікарню, тоді мене перенаправили до іншого лікаря, який нас з тобою й звів».

– А… – кивнув. – Гаразд, – і дістав з кишені її телефон, простягнув.

Селестіна прогорнула повідомлення, прочитавши, що писав менеджер. Той повідомив, що Альберт підозрює, що її голос не повернеться так швидко, тому пустить її на сцену під фонограму. Не відповіла, просто ще більше розгнівалася. Підвела на Рейна злий погляд, аж раптом наступне повідомлення.

Денні написав: 

«Мені дуже шкода, але Альберт розповів тому потенційному спонсору, що ти втратила голос… сказав йому, що це на деякий час, бо ти сильно застудилася. І той спонсор сказав, що вашу з ним зустріч твоє мовчання не зіпсувало б… Мені так шкода, на жаль, нічого не можу з цим вдіяти».

О небеса, та вони просто поховають її, зроблять так, що навіть якщо доведеться кинути їхню студію, то більше ніхто її до себе не візьме…

Готова була жбурнути телефон в стіну.

– Чекай-чекай! Не зважай на них, – але Рейн схопив її за руки. – Це все дурниці і вони не варті твоїх нервів.

Це просто розривало її. Телефон випав з рук, впав на підлогу, але вона не побачила цього моменту, бо, можливо, Рейн схопив її надто різко, і вони опинилися в спогаді. Точно не її спогад, Селестіна швидко заморгала. 

Стояли так – він так і тримав її за руки, міцно. Дещо розгублений, мабуть, він просто думав про цей момент, і випадково переніс їх в свою голову. 

Рейн готовий був забрати їх звідти, закрити від неї цей спогад, але Селетіна встигла побачити, хоч і все було швидко. Схопила його руки міцно, щоб не відпустив.

Це наче знову Індія, з Рейном говорить чоловік, старий та схожий на монаха, але в дещо хатньому одязі. Довкола маленький храм, надворі ніч, запах прянощів настільки різкий, що починає нудити. Але це не її відчуття – тут вона відчуває те ж, що Рейн відчував, коли говорив з тим монахом…