Глава 22

Щойно прокинулася, то написала Денні, що точно відмовляється від побачення з потенційним спонсором, бо не хоче порушувати умови власного контракту і відчувати біль, чего раптом незнайомець почне розпускати руки… Вона б задихнулась ще до десерту.

А насправді… вона навіть не могла собі уявити, як сидітиме в ресторані з кимось з брудними думками, тоді як все її тіло вже рветься належати іншому. А якби він після такої зустрічі торкнувся її думок… Побачив би ненароком всю ту картину, де вона сидить на побаченні, як гарна лялька, як принижуватися заради грошей… Рейн побачив би, що вона була готова сідати за столи з незнайомими чоловіками, поки в голові тримала його голос. Це був би кінець. Вона б не витримала того сорому і не хотіла втрачати чоловіка, поруч з яким стільки відчуває. 

Відразу після повідомлення Денні вона написала Рейну:

«Я сказала менеджеру, що не хочу бачити жодного спонсора. Ні на які побачення не піду».

Він відповів:

«Почуваюся дурним ревнивцем. Не ображаєшся, що кажу це?»

Вона усміхнулась. Мимоволі. І сховала ту усмішку в плед, заховала обличчя.

А потім пролунав дзвінок. Денні.

«Що з ним таке?.. Я ж… не зможу відповісти», – подумки, але все-таки прийняла виклик, притулила телефон до вуха.

– Ти тут? – голос Денні був дивно обережним. – Просто натисни будь-яку цифру, щоби я знав, що ти слухаєш.

Вона натисла.

– Тіно… – він затягнув павзу. – Ти написала, що не хочеш порушувати контракт. Я передав твої слова босу. І він сказав… сказав, що ти лицемірка. Бо в нього є фото. Фото, де ти цілуєшся з якимось чоловіком в авто. Мені от цікаво… що за?..

Груди стиснуло. Вона сіла рівніше, витріщилась у простір перед собою.

– Альберт, мабуть, ладен шантажувати тебе через того клятого спонсора, – Денні говорив далі. – Я в цьому не замішаний, клянуся тобі. Я не казав нікому, де ти була вчора. Може, хтось із охорони… Я не знаю. Не знаю, що в нього за фото. Не бачив, – на мить замовк. – Ти була з тим лікарем?.. Якщо так, то підозрюю… Альберт тебе більше до нього не підпустить. Слухай… я знаю, це все звучить дико, але будь певна… Альберт не зробить ті фото публічними – він теж не хоче тебе втратити. І якби щось таке й з’явилося в пресі, то він би тебе виправдовував і судився би з тими, хто шпигував би за тобою… Тому… я певен… він просто накладе на тебе штрафні санкції, якщо це дійсно порушення пункту контракту і ти поставила під загрозу вигаданий ним імідж. Сума, звісно ж, буде неприємна, але вона буде… Просто готуйся не отримувати наступні кілька платежів від студії за роботу, – тяжко видихнув. 

Селестіна слухала, а думала геть інше. Їй здавалося, що всі раптом проти неї. Може, це її клятий бос зриває їй кар’єру? Може, хоче проштовхнути заміну на сцену? 

– Це найгірше, що він може зробити. Бо, о господи, до того лікаря ти мусиш ходити – іншого такого ми не знайдемо. Тому… просто піди на ту зустріч з тим флористом, чи хто він там такий, і тоді Альберт заспокоїться і забуде про ті фото, гадаю. Хоче, щоб ти принесла йому трохи більше грошей… Бо мені особисто от байдуже, навіть якщо у тебе роман з лікарем, то це твоя справа, головне, щоб нічого не вилізло в пресу. Ти необачна, – звучав з докором, цокнув язиком.

Дійсно необачна… І їй здавалося, що тонування автівки Рейна темніше…

Загалом – гидко. Слідкують за нею з усіх сторін. 

До кінця дня вона встигла заїхати в офіс боса, вислухавши тираду, що флорист важливий.

Написала на листку на його столі: 

«Тоді змініть мій контракт, щоб там не було того нікчемного пункту».

– Ох, – Альберт звів догори очі і склав руки на грудях. – Ти це просиш лиш тому, що тебе цікавить інший чоловік. А судячи з того, наскільки ти необережна, не певен, що готовий кликати юриста і переписувати папери. Договір укладено на три роки, от тоді й… – знизав плечима. – Побачимо, що з тобою далі роботи.

Звучало, як ляпас. Селестіна важко дихала, дивлячись йому у вічі. Бо насправді це звучало, як питання продовження контракту чи його закінчення без продовження взагалі, щойно три роки минуть.

Написала, схилившись над столом:

«Чим ж такий важливий той флорист, що можна так мене шантажувати?»

– Важливий. Вищий тебе. 

Коли виходила з кабінету, гримнула дверима й одразу нажалілася Рейну, швидко набрала повідомлення: 

«Ти мені зараз дуже потрібен. Можна приїхати?»

Відповів: 

«Ти найкраща частина мого дня. Так, будь ласка».

Це було так приємно, особливо після всього за день почутого. Селестіна швидко витерла вологі очі долонями і вийшла з будівлі.

Коли під’їхала до знайомого будинку, вже смеркалося. Запаркувалася криво, аж соромно було, що Рейн має бачити її криві навички водіння. 

У дворі бігав той милий старий пес, кульгавий, з розумними очима, і дуже зрадів їй. Він, виляючи хвостом підійшов, а вона нахилилася, щоб обережно погладити його. Вперше бачила його таким жвавим, а потім помітила, що подвір’ям розкидані іграшки для собак. Очевидно, Рейн з ним трохи побігав тут.