Глава 18

Наступного ранку вона знову прокинулася наче все гаразд, нічого не змінилося в її житті, і голова була, наче в рожевих хмаринках після зустрічі з Рейном.

Менеджер написав коротко: варто з’їздити на фотосесію. Голосу там не потрібно, сказав він, за неї говоритиме він сам. Вважав, що це піде їй на користь та й частину роботи треба було виконати, зникати не можна. Вона не хотіла сперечатися. Просто поїхала.

Так і зробили.

Все минуло добре – ззовні. За кілька днів її фото мало з’явитися на обкладинці головного столичного журналу, це була частина кампанії перед концертним туром.

«Лице є, голосу нема. Сором», – подумала вона, ще сидячи в студії, де в кутку досі блимало світло від софтбокса, і мобільний лежав у долонях.

Вона довго дивилася на напів написане повідомлення, перш ніж натиснути «надіслати»:

«Хотіла б сьогодні тебе побачити. День був робочий, втомилася. Мені було б добре просто трохи побути біля тебе. З тобою якось простіше. Бо щойно відходжу – здається, ніби те, що сталося, вже не виправити…»

Він відповів майже відразу:

«На жаль, сьогодні у мене ще один сеанс. І не хвилюйся, ми все виправимо. Завтра зустрінемося. Кошмари не снилися?»

От з ким це він там? Селестіна вперше відчула, що зустрічі в тому кабінеті належать не лише їй. І як він живе в такому темпі? Це ж збожеволіти можна. І вона не сумнівалася – він міг би зустрітися пізніше, просто уникає її тепер і не хоче знову влаштувати ненароком-побачення.

«Наче ні. Просто якісь метушливі сни… про роботу. Почуваюся винною, що більшість планів і заходів відмінили. Сьогодні єдине, що могла, це відвідати фотосесію».

Надіслати.

Він відповів за кілька хвилин, коли вона вже підвелася, точно знаючи, що маршрут – додому. Не до нього.

«Ти ні в чому не винна. Винен хтось, але точно не ти».

Вирішила бути щирою, написала:

«Якщо чесно… я скучила. Не знаю, як це сказати інакше. Просто скучила за тобою».

Притулила долоню до грудей, наче не боліло…

Відповів, коли вже сиділа в машині, поруч був менеджер і організовував їй доставку їжі додому. 

Відкрила повідомлення: 

«Селестіно, я лише на кількох сторінках твоєї історії. Ти маєш бути в центрі своєї історії. Не відволікайся на мене, думай про одужання».

Що тут думати? Якби ж знати орієнтир. Поглянула на Денні поруч – той метушився, панікував радше цілий день, говорив за неї. Зрештою, якщо вона втратить цю роботу, то і він теж. Знову буде обслуговувати цілу групу дівчат, виконувати дрібні задачі, які не пасують його талантам. 

Селестіна придивилася. От що такого в очах людей зі спогадів Рейн бачив?.. Вона не бачила нічого.

– Їдемо в студію, – раптом насуплено вимовив Денні. – Бос викликає. Ох, – і почав ще більше панікувати. – Це погана ідея. Про те, що сталося, не мають знати більше людей, ніж уже знає… Просто кивай усім.

Знизала плечима й усміхнулася, бо… ну, а що ще їй лишалося? 

Коли підняли на останній поверх поверхівки, то видихнула. Пішли в його кабінет. Альберт чекав з паперами на столі, вигляд мав задоволений.

– Все владналося? – одразу запитав.

– Ні, – говорив менеджер, – на жаль, все в процесі досі. Терапія почалася, певен, результати будуть. Я перевірив – лікар хороший біля Селестіни. 

– Лікар чоловік? – Альбер запросив за стіл. – Хтось ще присутній на сеансах?

– Та на бога! – Денні сердився. – Це лікування, а не побачення.

Селестіна була ошелешена, але слухняно сіла за стіл, не подавши виду, як її і колись вчили на уроках акторської майстерності кількома поверхами нижче.

– Не тому питаю. Спершу гляньте документи. 

Взяли до рук папери – новий договір про співпрацю, величезна флористична компанія. На столі пакунок, очевидно, подарунок, і це точно упакування якогось дорогого годинника.

Селестіна підвела погляд. Ці документи міг і Денні привезти їй, ясне діло, вона б підписала і без присутності боса. 

Денні теж це розумів, тому запитливо дивився на Альберта. В кабінеті не було жодного представника бренду, щоб це було варте зустрічі.

– Ну? А навіщо сюди їхали? – перепитав менеджер.

Альберт склав пальці в замок і легенько нахилився вперед, упершись ліктями в стіл. У його голосі з’явилася ледь вловима м’якість – така, якою користуються керівники, коли намагаються щось продати, не називаючи речей своїми іменами.

– Тут ситуація… делікатна.

– Що значить «делікатна»? – одразу насупився менеджер.

– Бренд, як ви бачите, серйозний. І гонорар, і бонуси – все вищого рівня. Але нюанс у тому, що цей контракт, скажімо так, ініційований не відділом маркетингу. Там є останній пункт.

Селестіна мовчки дивилася на нього, не ворухнувшись, за мить вже гортала папери. Годі з неї цих пунктів контрактів…