Глава 4

«Тобто? Переглянути?» – швидко написала, шокована.

– Це спеціальна техніка. Зізнаюся, частіше я співпрацюю зі слідчими, коли розкриваються якісь справи і коли потрібно залізти до порушника чи злочинця в голову. Але й подібні випадки, як твій, теж частина моєї роботи.

Не дуже зрозуміла. Тобто… дійсно залізе в голову? І буквально перегляне спогади?! Картинки, звуки і відчуття? 

Рейн узяв невелику чашу з травами, запитливо кивнув, чи запалити її, дістав запальничку.

Селестіна похитала головою. Ні, не любила різкі аромати. Просто взяла до рук чашку з чаєм.

– Просто сядь зручно. Заплющ очі, якщо хочеш. І дозволь собі відчути, що тіло є. Що ти є. Але що цей простір належить не лише тобі. Тобі потрібно бути впевненою, що ти готова дозволити комусь переглянути твої спогади.

А вибору насправді й не було.

Сиділа і думала про те, скількох лікарів вона обійшла, поки їй підібрали правильне лікування, щоб врятувати слух. Як втратила місяць на неправильному лікуванні, що погіршило шлях до одужання. І зараз не хотіла втрачати час, може, цього разу кожен день теж дорогоцінний.

Селестіна сиділа з руками на колінах, босими ногами в м’якому килимі, і вперше за довгий час, відчула себе… в небезпеці. Не знала, що очікувати.

Написала: 

«Як це відбувається?»

– Спершу ми знайомимося, я запевнююся, що тобі комфортно поруч зі мною. І ти повинна подумати про свій звичний день. Я візьму тебе за руку, і все почнеться… Я опинюся в твоєму спогаді, наче поруч, і ти будеш відчувати мене поруч, бачитимеш мене поруч. І я бачитиму усе… Можливо, ми бачитимемо твої спогади, як глядачі зі сторони. Можливо, частіше ти бачитимеш усе своїми очима. Але я відчуватиму все те ж, що і ти. Всі твої твої страхи, відчуття. Спершу ми пройдемося по твоїх звичних днях – того тижня, коли стався інцидент. І я спробую підібратися до того, щоб дістати його з твої підсвідомості. Звучить просто? Нічого поганого не станеться. З часом ти звикнеш, тому зможеш обирати, який конкретно спогад показувати чи не показувати. Спершу складніше, тому я контролюватиму все сам, вестиму тебе.

Селестіна звела брови, вся напружена.

Довелося перегорнути сторінку блокноту, щоб написати нове речення:

«Нам потрібно підписувати якийсь договір?»

– Ні, я вже зв’язаний лікарською клятвою, що включає конфіденційність пацієнта і таке інше. Якби й колись хотів щось розповісти про тебе комусь – не зміг би. Ти ж розумієш. Контракти в нашому світі досі священні, порушувати не можна.

Ох, так… вона розуміла. Все, що підписане на папері, непорушне і має наслідки. 

І навіть її робочий контракт був досить жорстким, особливо у випадку провалу. Настільки жорсткий, що навіть забороняв їй стосунки, пока вона працює на лейбл, бо якщо преса виявить, що люба-зіронька-Естель з кимось зустрічається, то це розчарує її фанатів. Ті – наче дикі звірі, слідкували за кожним кроком, ревнували, будували теорії, пліткували, часом божеволіли настільки, що доходило до погроз і переслідувань… Їх не можна засмучувати, якими б божевільними вони не були. 

Кивнула. Таки вмовив, не було куди діватися. Хай шукає.