Глава 1

Знову клініка.

– Мені довелося змінити лікаря, – Селестіна кивнула, сидячи поряд зі своїм менеджером в приймальні приватної клініки. – Мій лікар, на жаль, на довгому лікарняному. Ну, всі ми люди…

– Проходьте, – старший чоловік в білому халаті запросив їх у свій кабінет.

Їй не вірилося… найгірші роки її життя нарешті закінчилися, все вдалося, хай навіть і без освіти та з травмованим вухом. Селестіна була би щаслива знову повернутися в університет, аби отримати гарний диплом. Тепер у неї є гроші для найпрестижнішого вузу в країні. Тепер є все… 

– Ось історія хвороби, – менеджер поклав документи на стіл. – Ми надіємося на якісну допомогу, слух дуже важливий. 

– Естель, так? – уточнив ім’я співачки, і дівчина кивнула. – О так, нечасно до мене заходять світові зірки, але… – лікар повсміхався, явно задоволений. – Я прочитав усе, що ви мені надіслали. Описано, що часткова втрата слуху сталася через травму. А що за травма, які обставини? 

– Це псевдонім, але так, – вона сіла навпроти, кивнула. – Повне ім’я – Селестіна. Можна просто Тіною… А щодо травми… Просто випадковий бовдур випадково поцілив м’ячем мені в голову, точніше – в скроню. Все сталося раптово, світ одразу затих на праве вухо. Але я лікуюся систематично, всі мої препарати описані, – тицьнула пальцем на папери. – І мені потрібно пройти повторне лікування перед початком концертних турів.

– Бачу, шум у вусі минув, закладеність теж, – лікар гортав папку з історією. – Але ви погано чуєте високі частоти… 

– Дискомфорт незначний… нарешті. Минуло багато років, перш ніж лікування дало результати і біль перестав турбувати. 

– Я випишу вам всі ті ж препарати, що й завжди вам виписували, міс, і зараз ми проведемо обстеження, – лікар кивнув. – Регулярно проходьте обстеження, і будемо сподіватися, що погіршень не буде… І чи можу я… попросити автограф для доньки? Вона обожнює вас.

– Звісно, – Тіна всміхнулася. 

Хлопця, який покалічив її і забрав у неї все, востаннє бачила, коли забирала документи з університету. Він стояв на поверсі її факультету, навіть не був студентом її університету… приїхав на змагання того пагубного дня з медичного вишу. І приїздив в її університет ще кілька разів, шукав її, але Тіна проходила лікування, лежачи під крапельницями, коли її слух намагалися врятувати, і не вірячи, що це сталося саме з нею. 

Найбільшим її страхом завжди був не страх змій чи павуків, а страх непоправимого. 

З документами в руках вона побачила його, молодого лікаря-студента, який очевидно явився, щоб щось сказати. Мабуть, на її обличчі тієї миті був такий жах, що хлопець так і завмер у кутку коридору, весь розгублений. А Тіна розвернулася і побігла геть.

До судових тяганин так і не дійшло, бо в неї просто не було на це сил. Тоді вона була проста і ляклива, її батьки такі ж. 

Все просто пливло за течією, доки за рік одного весняного дня після чергового лікування вона нарешті не почула спів пташок, сидячи в палаті з крапельницею в руці. Закладеність і свист минули, але наслідки лишилися – слух став гірший, музика стала тягарем, але Тіна повернулася до співу. Змусила себе.

Менеджер вивів її на стоянку, сіли в автівку – чорний великий мерс. Зрештою… все гаразд, серце заспокоїлося, злість минула. Найстрашніше вже позаду.

Приїхала додому, з важким видихом скинула з ніг туфлі і поспішила вмитися. Не помітила, коли заснула у м’яких подушках, а коли прокинулася, то стаціонарний телефон так і дзвенів на весь дім. Тіна сонно підвелася, здається, був ранок, і підняла слухавку.

– Все гаразд? Де ти вчора була? Алло! Тіно? Куди ти вчора зникла? Тебе не було вдома, ти не брала слухавку. Водій чекав тебе пів дня під домом. Алло! Алло… Ти тут? 

Тіна не зрозуміла, розтулила рота, щоб розгублено перепитати, що, на біса, сталося, але як би не намагалася… не змогла вимовити жодного слова. Так і завмерла, притуливши слухавку до вуха, в якій їй менеджер панікував, кликав її.